Всього 48 годин?

Епіграф

Архівний запис № 02-Н. Гарвардський дата-центр.

Курс: «Соціо-технологічна антропологія». Лектор: Адаптивний інтелект моделі «Aegis-IV». Тема: Нанотехнологічна стратифікація та нова біополітика.

— Вітаю. Сьогодні ми розглянемо, як нанотехнології, подолавши поріг сингулярності після періоду Атомної Тиші, стали головним архітектором нової політичної карти світу.

Прорив у програмуванні індивідуальних наноботів, налаштованих на унікальний ДНК-профіль користувача, фактично скасував поняття «хвороби» у нашому класичному розумінні. Середня тривалість життя людини в індустріальних зонах зросла до 150–170 років. Проте, як і будь-який ресурс, безсмертя розподілене нерівномірно.

1. Східний Вал: Культ виживання Для Східного Валу нанотехнології — це не розкіш, а механізм виживання. В умовах постійних зіткнень із Диким полем та конвенційних війн, кожна одиниця людського ресурсу має найвищу цінність. Державна програма Валу зробила регенерацію загальнодоступною. Це дозволило системі накопичувати «наддосвід»: солдат чи інженер, що живе півтора століття і постійно перебуває в строю, стає ефективнішим за цілий підрозділ. Вал обрав шлях «технологічного демократизму» задля збереження ідентичності.

2. Азійський Щит: Виклик Гегемонії Завдяки тісній технологічній спадковій співпраці з Валом, Азійський Щит (зокрема корпорації на кшталт «Хан-Сон») пішов тим самим шляхом. Для них наноботи стали засобом протидії Пекіну. У світі, де Гегемонія тисне масою, Щит відповів якістю кожного біологічного вузла своєї структури.

3. Західна Європа та Пекінська Гегемонія: Пріоритет еліт У решті світу ситуація інакша. У Західній Європі технологія має статус «обмеженої»: вона доступна елітам та верхньому прошарку середнього класу, що створює приховану соціальну напругу. Але найбільш радикальна модель реалізована в Пекіні. Там нано-регенерація — це вищий привілей, інструмент селекції лояльності. Безсмертя там не дарується, воно заслуговується служінням Гегемонії.

Зараз людство стоїть перед головним викликом: чи стане фізичне безсмертя загальним надбанням, чи остаточно розділить вид Homo Sapiens на «біологічну касту» довгожителів та всіх інших.

Розділ 6. Всього 48 годин

Глава 1: Смак справжнього

Роздягальня полігону «Вал» дихала важким запахом озону, розпеченого металу та поту. «Сіромахи» мовчки знімали елементи екзоброні, відчуваючи незвичну легкість у тілах, яка завжди здавалася трохи хворобливою після відключення нейроінтерфейсів. Гул симуляції все ще відлунював у вухах, але тут, серед облуплених шафок і звуку води в душових, вони знову ставали людьми.

Яр витер обличчя рушником і оглянув свою зграю. Вони були напружені, як тятиви перед пострілом. Нурістан уже висів над ними невидимою тінню.

— Значить так, — голос Яра розрізав тишу. — У нас є сорок вісім годин. І я не збираюся провести їх, витріщаючись у монітори Одіссея. Пропоную зганяти в одне місце під Києвом. Справжній козацький бар, де замість голограм — живе вогнище, а замість протеїнових батончиків — нормальне м’ясо.

Сіромахи ожили. Шок свиснув, Смаг задоволено крякнув, передчуваючи справжню вечерю. Яр перевів погляд на Лео та Джуно, які методично пакували свої діагностичні модулі.

— Ви з нами, — не запитав, а ствердив Яр. — Навчимо вас пити козацьку сивуху. Не те що ваше корейське... як там воно? Саке?

Лео раптом заржав — гучно й щиро, що зовсім не в’язалося з його образом стриманого вченого.

— Точно не саке, Яре, соджу, соджу воно зветься! — він витер сльозу від сміху.

— І тобі не знати, хто саме нас вчив пити, — підморгнув Джуно, закидаючи рюкзак на плече.

Сіромахи, які до цього сприймали вчених як «високолобих чужинців» і гадки не мали, що Джуно і Лео — двоюрідні брати Яра, здивовано перезирнулися. В повітрі застигло німе питання: звідки у цих «ботаніків» такий тон у розмові з Командиром?

Яр лише хитро посміхнувся, застібаючи куртку.

— Тоді через двадцять хвилин на зупинці. Хто запізниться — піде в Нурістан пішки.

Повітря на вулиці після стерильних боксів «Валу» здавалося занадто живим — воно пахло дощем, асфальтом і свободою, від якої за чотири місяці тренувань вони майже відвикли. Яр зупинився на краю платформи, де вже чекали кілька безпілотних таксі-капсул, що м’яко гуділи в очікуванні пасажирів.

— Вантажте в свої корита адресу, і одразу на автопілот, — скомандував Яр, не обертаючись. — Одіссею, проконтролювати виконання. Не вистачало ще перед завданням вас п’яних ловити по місту.

Він промовив це тоном командира, але в голосі відчувалася втома людини, яка щойно скинула з плечей вантаж відповідальності за життя «богів війни». Тепер вони були просто групою собутильників, які йшли шукати ілюзію спокою.

— І тільки, благаю вас, не так, як минулого разу, Сашко! — Яр виразно подивився на Смага.

Смаг винувато опустив масивні плечі. Його величезна постать, яка в екзоскелеті здавалася непереможною, зараз виглядала майже по-дитячому розгубленою.