Розділ 58

В цей момент Мирослав переводить погляд на мене і ми стикаємось поглядами. Айсберг застиг у його безмежному атлантичному океані синіх очей. Проте я бачу тепло. Це суто для мене. Воно не мінливе, а накопичене та майже осяжне.

— Коханий, — я підводжуся, тому що хочу бути до нього ближче й звертаюся англійською, адже не збираюся таїтися. — Все добре? — сміливо поклавши долоні на сильні мʼязисті плечі, вловлюю Мирославове вдоволення.

— Так, моє бажання, — він знімає з плеча мою праву руку та цілує її тильну сторону.

Обійнявши мене за талію, Мирослав переміщує руку на спину та веде за стіл. Відсуває для мене стілець, а сам сідає на чолі стола. Як і годиться. Я сиджу по його праву руку. Увесь цей час гості не промовили ані слова, дозволивши собі лиш втупитися в нас поглядами. Збрешу, коли скажу, що ці погляди мене не хвилюють. Розклавши на колінах тканинну серветку, підіймаю очі на батька. Намагаюся триматися впевнено, разом з Мирославом це робити, звісно, спокійніше.

— Чим зобовʼязаний такій радості бачити тебе у своєму місті? — починає Мирослав, перехопивши батьківський погляд. Аніяких вітань, рукостискань або навіть кивка. На Вахаджеві він навіть не зупинився, і я бачу як лютує брат.

Тато всміхається та говорить, не знесилюючи себе прихованням очевидного презирства:

— Тобто в те, що я щиро хотів бачити доньку ти не віриш, старий друже?

— Приблизно як в існування однорогих кобилиць. Продовжуй, Еміре. Ближче до суті, — Мирослав веде рукою, буцімто підштовхуючи до основної його промови. Вахадж шкіриться до мене, я відповідаю хижою напівусмішкою. Це не сімейна вечеря, це вимірювання силою. І я чудово усвідомлюю, за яку команду граю. І гратиму на цьому боці завжди, скільки стане сил.

— Хм… Що ж. Колись давно ти став свідком рішення вирішальної ситуації моєї родини.

— Це давно забуті справи минулого, — зупиняє його Мир, небезпечно схиливши голову. — Якщо хочеш подробиць, пройдімо у мій кабінет.

— Чому ж? — парує батько. — У вас такі широкі погляди у цих вільних країнах, — на останніх словах його очі дивляться прямо на мене, а верхня губа оголює ряд зубів у неприхованій огиді. — Нехай слухає твоя…

— Любаска, — вставляє Вахадж, і Мирослав встає різко та нестримно. Так, що крісло за ним перекидається й падає.

— Встав і пішов геть з мого будинку, — гарчить він. — Зараз же.

Старший з моїх братів, той, на котрого покладені всі батьківські надії блідне на очах, погляд метається між мною та Мирославом. Він безсумнівно губиться. Мої пальці вчепилися в коліна ще коли Мир піднявся, але я сиджу та не опускаю погляд. Тому що я на боці свого чоловіка. І так буде завжди.

— Батьку… — Вахадж розгублено повертається до нього.

Тато вочевидь зважує ситуацію і зараз я бачу, наскільки він постарішав за ці роки. Венами проходить поганий жар, я сковтую вʼязку грудку, що стала в горловині. Боляче. Мені так боляче.

— Почекай мене в машині, Вахадже. Бачиш, які сильні оберіги навколо вільної жінки.

Цією фразою він намагається помʼякшити становище сина, одночасно підтримавши його. Але марно. Всі, хто тут знаходиться розуміють всю хиткість положення. Брат беззаперечно підкорюється та встає з-за столу. Тут нічого не змінилось.

Крига синіх очей прикута до Вахаджа доти, доки він не виходить з будинку. Мирослав повертає на місце крісло та опускається в нього.

— Кажи, доки в мені ще залишилось терпіння, — каже, стиснувши руки в кулаки. Він стримується.

Тато наливає у склянку воду з графина та, відкинувшись на спинку свого крісла, робить кілька ковтків.

— Ти завжди був різкий, — починає, але слова звучать скорше сичанням. — Проте вмів опанувати себе. Не памʼятаю подібних реакцій.

— Не памʼятаю, щоб колись пояснював свої дії, але я попередив з самого початку: мою жінку ніхто не образить.

Видихаю, а тоді наповнюю апельсиновим соком спочатку свою склянку, а тоді й Мирославову. Сьогодні явно всі плювали на етикет.

— Який чудовий початок невимушеної розмови, — кажу і торкаюсь склом свого горня, Мирославового.

— Вона в тебе осміліла, — кидає батько, споглядаючи за цією картиною.

— Левицям не личить бути худобою, — парую, випередивши свого чоловіка. Так, я можу постояти за себе сама, але завжди маю змогу спертися на чоловіче плече.