Розділ 48

— Париж, — вражено злітає з вуст. — Мирославе, Париж!

— Так, моя маленька, Париж, — посміюється він, притискаючи спиною до своїх грудей, поки я роздивляюся доступну частину краєвиду.

Я говорила йому про це всього один раз. Стоячи під вольєром Турима батьківського маєтку в Англії я розповідала незнайомцю про свою мрію. Він слухав, а ще висловив жаль, що не може поговорити зі мною французькою, котру я тоді вивчала.

— Ти памʼятаєш… — видихаю, повернувши до нього голову.

— Звичайно, памʼятаю. А тепер виконую мрію своєї жінки.

— Щ-що?

— А що тебе бентежить? Ти моя жінка, звикай до цього.

Він торкається губами моєї скроні, коли перед нами гальмує мерседес. Мирослав підштовхує мене до машини, я опускаюся на сидіння.

Його жінка. Він так сказав.

Щаслива посмішка осяює обличчя, Мирослав сідає поруч, а я кладу голову йому на плече. Що правда, ненадовго, адже у вікнах миготить місто і мені страшенно не хочеться пропустити навіть найменшу дрібничку.

— Зараз в готель заселимося і поїдемо дивитися місто, — обіцяє мені Мир, а я киваю, так і не відриваючи очей від вікна.

Дівчина-адміністратор широко всміхається, коли Кримський називає своє прізвище та тактовно й ідеальною англійською коротко розповідає нюанси, поклавши перед ним ключ-карту.

— А номер один? — тихо питаю українською, трохи схилившись до Мирослава.

— Один, моє бажання, — всміхається він. — З великим ліжком та дзеркалами, — і дивиться на мене впритул. Так, що в мене подих зупиняється десь у грудях, а погляд тоне в синьому Індійському океані. Не відриваючись, Мирослав заправляє прядку волосся мені за вухо. Сковтую. Занадто багато заборони обіцяють мені його очі. — Дякую, — звертається до адміністратора, все ще фокусуючись на мені, і веде мене за руку до ліфтів.

Він обіймає мене за талію, перебираючи хребці, змушуючи мене витягнутися струною в очікуванні подальших дій, поки ми чекаємо ліфт. Чоловічі пальці торкаються ребер, огладжують груди, викликаючи вже знайомий жар внизу живота. Опинившись в кабіні, Мирослав притискає мене ближче до себе, я кладу руку йому на груди, він гладить моє стегно, стискає сідниці. Ми лише вдвох, але розуміння, де саме знаходимось, перевертає моє уявлення про гріхи. Пропускаю стогін якраз тоді, коли ліфт зупиняється на четвертому поверсі.

Мирослав легко тягне мене за руку, коли ми йдемо коридором. Я ж чіпляюся за його долоню, у безглуздій спробі впоратись зі своїми емоціями. Всередині бʼється вже знайома мені жага, яку відчайдушно хочеться вгамувати. Закушую губу та облизую нижню, на них залишився Мирославів смак.

Кримський прикладає картку, заводить мене всередину люксу та притискає до стіни, зминаючи, подавляючи, розділяючи на двох. Стискаю його плечі, намагаючись втриматися в реальності. Колись я дозволяла собі короткі подібні фантазії, та жодна з них не була настільки сміливою.

Чоловічі губи ковзають на шию, руки стискають мій стан, підіймаючи вище. Він облизує ключиці, втягує в себе ніжну шкіру. Чую стогони й лише за кілька нескінченних митей задоволення розумію, що це мої.

Мирослав відривається, тягне повітря крізь стиснуті зуби.

— Як пацан з тобою, — говорить, впершись долонями у стіну над моєю головою.

Він зупиняється. Дивиться на моє розчервоніле від наших дій лице. Проводить носом по контуру мого обличчя, вдихаючи запах. Відкидаю голову, підставляючи шию. Хочу, щоб поцілував. Мирослав залишає вологу доріжку язиком, а потім дує, змушуючи тіло вкотре покритися мурашками.

— Я зроблю тебе своєю. — Він дивиться мені в очі, зчитуючи реакцію. Проте я знаю, що нічого, окрім взаємності там не побачить. — Тебе неможливо випити до кінця, тільки нескінченно довго смакувати.