Глава 33. Сімейний суд

Глава 33. Сімейний суд

Біля палацу прогулювалася пара — принцеса Емма та Джастін. Їхні кроки були повільними, мов серця, що шукали відповіді. Емма щойно розповіла Джастіну про те, що її мати категорично проти їхніх стосунків. Вона була настільки розчарована, вона стала наложницею еміра —  не для того лише б Емма не зустрічалася зі слугою без статусу.

Вони наблизилися до зоопарку, де принцеса Емма особисто доглядала своїх улюбленців. Сівши на лавку, вони мовчки дивилися одне на одного, сумно, але з ніжністю. Емма гладила свого білого кролика, що сидів у неї на колінах.

Раптом Джастін озвався, очі його засяяли:

— Придумав, люба! Я піду до твого батька і скажу, що заради тебе я змінюся.

Емма перестала гладити кролика, подивилася на нього лагідно:

— Справді?

Джастін усміхнувся:

— Справді, справді, моя принцесо. Заради тебе я готовий зрушити гори. Коли він побачить, що я змінююся — він дозволить тобі бути зі мною.

Емма озирнулася навколо, її серце стискалося від сумнівів:

— А раптом мій батько буде проти? Він дуже мене любить… і не захоче віддати мене тобі.

Вона замовкла, але потім додала:

— Хоча… якщо ти справді змінишся, можливо, він подумає.

Джастін рішуче підвівся:

— Чудово! Тоді ходімо до твого батька.

Емма усміхнулася, її очі наповнилися надією:

— Так! Моя мама якраз проводить час із ним. Думаю, ми зможемо поговорити. Джастіне, ти такий відважний.

Вони взялися за руки і рушили до палацу — не просто як закохані, а як союзники, готові боротися за своє право на щастя.

У палаці, на відкритому балконі, серед жасминових кущів і лимонного дерева з кардамоном, емір Ібрагім сидів у тіні, насолоджуючись вечірнім повітрям. Поруч наложниця Лейла подала йому ароматну арабську каву, і вони мовчки ділилися спокоєм, поки не з’явилася принцеса Емма, тримаючи за руку Джастіна.

Емма зупинилася перед батьком, її голос був м’яким, але рішучим:

— Батьку… ми хотіли поговорити з тобою.

Емір відклав чашку, його погляд зупинився на їхніх з’єднаних руках. Лейла завмерла — вона попереджала Емму про наслідки, і тепер боялася гніву Ібрагіма.

Але емір лише спокійно запитав:

— Що це означає, донечко? Поясни мені… Або ти, Джастіне — що ти хочеш цим сказати?

Джастін ступив уперед, як захисник:

— Я люблю вашу доньку. Я знаю, як вона вам дорога, і як ви її любите. Саме тому… я хочу змінитися заради неї. Я хочу стати гідним. Я зроблю все, щоб бути з нею і забути, що був слугою. Я хочу дати їй усе достойне. Дозвольте мені змінитися. Скажіть, що мені робити.

Емір Ібрагім підвівся, почав ходити туди-сюди, замислений. Його очі були глибокими, як море, що шукає істину. Він згадав, як Джастін служив його синові Савві — вірно, чесно, з гідністю.

Лейла сиділа в тривозі, очі її благали про милість. Але емір зупинився, подивився на молодих і сказав:

— Що ж… у твоїх словах, Джастіне, є доля правди. Ти хороший хлопець. Слуги добре про тебе відгукуються. Ти допомагаєш іншим і служив Савві з честю. Я хочу найкращого для Емми. Але тобі доведеться попрацювати.

Він наблизився до Джастіна:

— Якщо ти справді хочеш змінитися — ти маєш поїхати. Далеко, але ненадовго. Пройти курси з бізнесу, стати важливою людиною. Ти розумний, тому я вірю в тебе. Ти повернешся, попросиш її руки — і вона буде заміжньою, як личить принцесі.

Джастін низько вклонився, поцілував руку еміра:

— Дякую вам… тільки куди мені їхати?

Емір відповів:

— До столиці. Там найкращі курси. Ти пробудеш там лише місяць. Після цього — повернешся, і якщо доведеш свою гідність, я благословлю ваш союз.

Емма кинулася до батька, поцілувала його руку:

— Дякую, тату. Ти наймудріший.

Лейла зітхнула з полегшенням. Її страхи розвіялися — емір виявився справедливим і добрим. Вона усміхнулася, дивлячись на Емму, яка тепер мала шанс на щастя.

Раптом у балконну залу увірвалася королева Олена, її голос був схвильований, але сповнений радості:

— Ібрагім! Наші діти повернулися! Арлетта — ціла й неушкоджена!

Емір Ібрагім миттєво підвівся і рушив до внутрішнього двору, де вже зібралися Вікторія з Дем’яном, шейх-принц Тимофій з Арлеттою, сестра Еліса — усі злегка втомлені, але живі. Вони почали розповідати, що трапилося, як вибралися з небезпеки, як боролися за свободу.

Вікторія озвалася першою:

— Я бачила Катю… наложницю Надіра. Вона — колишня кохана Руслана.

Олена зупинилася, її очі спалахнули:

— Як вона потрапила туди?

— Вона стала рабинею… Але сама обрала цей шлях. Вона звинувачує Руслана у своїх стражданнях. Вона більше не хоче його. Вона обрала іншого.

Олена була в ярості:

— Невдячна! Руслан ризикував заради неї!

Емір Ібрагім лише зітхнув. Його вже мало що дивувало. Але в ту ж мить у залу увірвалася королева Кесем, її голос був гнівним:

— Ібрагім! Надір ударив мою доньку Аманду по голові! Він має відповісти!

Емір підняв руку:

— Пізніше я розберуся з Надіром. Зараз важливіше — що з Русланом.

Вікторія кивнула:

— Треба піти до нього. Він потребує нас.

Але їх перебив шейх-принц Діма, який щойно прибув:

— Руслан зачинився в кімнаті. Ми мали їхати за Катею… але він перестав їсти. Він мовчить. Він страждає.

Емір Ібрагім подивився на всіх присутніх, його голос був твердим:

— Ходімо до нього. Йому потрібна наша підтримка. Не осуд — а серце.

Всі рушили до покоїв принца Руслана. За зачиненими дверима — мовчання, що кричало гучніше за слова. Його біль був глибоким, як рана, яку не видно, але яка розриває душу.

Принц Руслан лежав у своїх покоях, охоплений болем. Його душа страждала — не від поранень, а від зради. Він віддав усе, ризикував життям, щоб врятувати Катю, а вона… обрала іншого. І не просто обрала — звинуватила його. Сказала, що саме він причина її страждань.