Глава 28. Золота чаша і камінь Егейського моря

Глава 28. Золота чаша і камінь Егейського моря

День був наповнений передчуттям. Родина Мітракіс прибула до палацу аль-Шаф в елегантному машині з чорних автомобілів Bentley, прикрашених оливковими гілками та золотими стрічками — символами миру та благословення.

 З машини першою вийшла Ніхан — у драпованій шовковій сукні кольору морської хвилі, з легким покривалом, розшитим перлинами. У руках вона тримала вишукану скриньку з кипарисового дерева, всередині якої були коштовності, рідкісні пахощі та антикварні ікони — подарунки, обрані з повагою до культури та віри родини аль-Шаф. Сотіріс, у бездоганному костюмі, ніс вручну вишитий рушник, а також старовинну грецьку чашу зі срібла — як символ добробуту та гостинності.

🕌 Парадні ворота палацу розчинилися, і назустріч їм вийшла королева Олена, у супроводі принців Даніеля разом вже з дружиною Хадірою, Руслана, та Вахіта з Вірою. Її вбрання — витончене плаття кольору слонової кістки з золотою вишивкою — підкреслювало її статус, але в її погляді було тепло і зацікавленість.

— Ви приїхали не просто з дарами, — сказала вона, приймаючи скриньку, — ви привезли частинку своєї душі, і ми це відчуваємо.

🕌 І саме тоді до зали увійшли Анвар, колишній емір Катару, та його дружина Назіра. Їхня поява викликала повагу — мудрість і досвід, що не потребують слів.

 У Золотій залі, де проходила зустріч, були присутні всі: шейх-принцеса Тамара з чоловіком Кямран та з дітьми, шейх-принц Саїд з першою дружиною Джаді та другою дружиною вагітної Ранії, шейх- принц Тимофій з Арлеттою, Діма з Мохеної, Савва з Брітні а також емір Ібрагім, який прибув пізніше — величний і спокійний.

Він сказав:

— Ми цінуємо не лише походження, а й честь, з якою ви прийшли. Ваші дари — це не розкіш, це повага.

 Із внутрішнього саду з’явилася принцеса Вікторія — цього разу в розкішній червоній сукні, оздобленій золотими нитками та вишивкою у формі гранатових квітів. Її образ був величним, але не показним — вогонь гідності, що не потребує слів.

У руках вона тримала тонкий піднос із арабською кавою, приготованою за старовинним рецептом. Вона підійшла до Ніхан і Сотіріса, батьків Дем’яна, і з легким поклоном подала їм чашки — як знак вдячності та прийняття.

— Це не просто напій, — сказала вона, — це частина нашої землі, яку ми хочемо розділити з вами.

 Ніхан усміхнулась, приймаючи чашку:

— Аромат цієї кави — як ваша душа: глибокий, теплий і незабутній.

Сотирис додав:

— Ми вдячні за честь, яку ви нам даруєте. Ви — не просто принцеса, ви — наша донька.

Коли сонце хилилось до заходу, родини вийшли до саду. Вікторія і Дем’ян стояли поруч, їхні руки ледь торкалися одна одної. Це дотик був тихою обіцянкою — що два світи можуть стати одним, якщо в них є любов і гідність.

Після урочистої зустрічі, коли вечір огорнув палац м’яким світлом ліхтарів, королева Олена запросила гостей до внутрішнього двору, де було встановлено низький круглий стіл, вкритий вишитою скатертиною з візерунками двох народів — грецькими меандрами та арабською каліграфією, вплетеною в татарські орнаменти.

 На столі лежали три предмети: оливкова гілка, принесена Ніхан — символ миру та родючості, золота чаша з фініками від Олени — символ гостинності та солодкого життя, старовинний рушник, вишитий бабусею Фотінією — як знак благословення.

Перед початком церемонії Айнур, разом із Ніхан та племінницею Медінею, допомагали підготувати особливе помолвочне кільце — перлину, перев’язану червоною стрічкою як символ благословення, пристрасті й традицій. Вони обережно передали його до рук еміра та старійшини.

 Коли Вікторія та Дем’ян з’єднали руки, Ібрагім і Сотіріс разом підійшли, урочисто наділи їм кільце з перлиною, оповите червоною стрічкою, — знак єдності та любові. Потім, обравши момент тиші, розрізали стрічку навпіл, промовивши:

— Відтепер ви — наречені. Цей союз освячено світлом предків і любов’ю живих.

 Гості вибухнули оплесками. Особливо зворушено реагували родичі Вікторії — її сестри, батько, і навіть ті, хто ніколи не висловлював емоцій голосно. У їхніх очах світилася гордість і щастя.

👨‍👩‍👧‍👦 Потім Сотіріс дістав пергамент, де трьома мовами — грецькою, арабською та українською — було написано: