Глава 18. Трон і тіні обману

Глава 18. Трон і тіні обману

Після королівського вечері, коли пристрасті трохи вщухли, принц Савва покликав Брітні до себе в покої. Його хода була різкою, кулаки стисли — очі палали гнівом.

— Я не потерплю ганьби, яку мій молодший брат Руслан нав'язав нашій родині! — зірвався Савва, щойно двері зачинилися. — Його досі немає, і він ганьбить наш рід заради якоїсь біженки!

Бритні підійшла, ніжно торкнувшись його плеча.

— Твій гнів — справедливий, мій емір. Я з тобою.

— Я вже почав діяти, — сказав він, обернувшись. — Завтра мої воїни вирушають у грецькі села. Якщо вони не підкоряться — ми заберемо силою. Катар повинен відновити свою владу.

Бритні ледь помітно усміхнулась:

— Ти — справжній правитель. Саме так мислить емір.

— І ще одне, — додав Савва. — Щодо рабів. Кажуть мої рідні, що саме ти поновила це.

Брітні стримано зморщилася, але відповіла спокійно:

— Це брудні чутки. Я не підпорядковуюсь ні похоті, ні страху. Я здатна керувати Катаром. Нехай твоя сім’я не сумнівається в мені.

Савва взяв її руку, поцілував:

— Я так і знав. Ти — сильна. І мудра. Ти будеш поруч зі мною, коли ми повернемо Катару велич.

Мармурова галерея була порожньою, лише полум’я факелів відкидало нервові тіні на стіни. Брітні стояла перед Юн Мі, з прямою поставою, холодним поглядом і колючим голосом.

— Досить ігор. Чутки про повернення рабства доходять до кожного куточка Катара. І родина аль-Шаф дедалі більше сумнівається в моєму праві правити. Думаєш, я не знаю, звідки це йде? — Брітні зробила крок ближче. — Я не збираюсь танцювати під твою музику, Юн Мі.

Юн Мі не відступила. Вона трохи нахилила голову і ледь всміхнулась краєчком губ.

— А я розповім… кому слід… про те, куди ти вислала принца Руслана, спадкоємця трону. Впевнена, його мати — королева Олена — буде… шокована.

Брітні завмерла на мить, але стримала емоції. Замість відповіді — вона граційно повернулась і зникла в коридорі. Її мантія шелестіла, наче тінь прихованої загрози.

З-за колони, де полум’я факела освітлювало лише край підлоги, спостерігала принцеса Емма. Вона почула все. І її серце стиснулося.

"Руслана… вислали? Отже, це правда?"

Її пальці стиснулись у кулаки, спина випрямилась.

— Я доведу, що ти — інтриганка, Брітні, — прошепотіла вона з рішучістю.

Але питання залишалось: як довести правду, якщо всі навколо — пов’язані страхом, владою і брехнею?

Коли Юн Мі, переможно усміхаючись, вийшла з покоїв королеви Брітні, Емма зробила крок уперед, перекривши їй шлях.

— Я все чула! — тихо, але рішуче сказала вона, дивлячись Юн Мі прямо в очі. — Я розповім королю. Ти не посмієш прибрати Руслана!

Юн Мі завмерла на мить, а потім її губи торкнула глузлива усмішка.

— Ти? — протягнула вона з насмішкою, оглянувши Емму з голови до ніг. — Хто ж тобі повірить, люба?

— Батько! — з викликом відповіла Емма.

Юн Мі тихо засміялася.

— О, мила Еммо... ти забуваєш одну річ. Ти — всього лише донька наложниці. Позашлюбна. Незаконна.

Емма стиснула кулаки, але Юн Мі продовжила:

— Ти думаєш, емір тебе вислухає? Ти — ніхто. Немає титулу, немає влади. І головне… в тебе немає доказів.

Юн Мі нахилилась ближче, її голос став майже шепотом:

— Спробуй щось сказати — і тобі просто не повірять.

Емма відчула, як у грудях закипає гнів, але Юн Мі розвернулась і граційно зникла, залишивши дівчину саму в порожньому коридорі.

«Я доведу, що ти — інтриганка…»

Принцеса Емма нервово крокувала коридором, стискаючи руки в кулаки. У її голові все ще звучали слова Юн Мі, яка з пихатою усмішкою заявила, що ніхто не повірить “позашлюбній дочці”. Але Емма не була готова залишити це без відповіді. Вона знала — Юн Мі щось замислила та навіть використовує королеву Брітні, заради мети. Єдина, кому вона могла довіритися, — це її мати, Лейла, перша наложниця еміра Ібрагіма.

Двері до покоїв Лейли були прочинені, і Емма, глибоко вдихнувши, увійшла.

— Мамо, мені потрібно з тобою поговорити. Це дуже важливо, — прошепотіла вона, зачиняючи за собою двері.

Лейла, витончена, елегантна жінка, яка хоч має статус улюбленої наложниці, все ще мала вплив при дворі. Вона уважно поглянула на дочку, помітивши її занепокоєний вираз.

— Що сталося, моя дівчинко? Чому ти така схвильована?

Емма стискала руки в кулаки, намагаючись зібратись з думками.

— Я підслухала розмову королеви Брітні з Юн Мі, наложницею еміра…

Обличчя Лейли змінилось, коли вона почула ім’я Юн Мі. Вона ніколи їй не довіряла — занадто амбітна, надто хитра.

— Що ж ти почула?

Емма ковтнула та швидко випалила:

— Це вони позбулися принца Руслана, мого брата! Брітні вже давно знала, де він, а Юн Мі цим їй погрожує. І саме тому Брітні ввела закон про рабство — щоб ніхто не дізнався про її секрет: що саме вона наказала викрасти Руслана!

Лейла різко підвелась із подушок і схопила дочку за руки.

— Ти впевнена? Ти чула це на власні вуха?

— Так! Юн Мі сказала мені прямо в обличчя, що я — лише позашлюбна дочка, і мені ніхто не повірить. Вона впевнена, що я не зможу її зупинити…

Очі Лейли спалахнули.

— Вона себе переоцінює. Я не дозволю цій отруйній жінці принижувати мою любу доньку. 

Емма кивнула, але в її погляді промайнула тривога:

— Мамо, але що ми можемо зробити? Треба зупинити це безумство. Боляче дивитись, як страждають люди… І знайти Руслана. Я не думала, що Брітні здатна на таке. Все заради корони. Все заради Савви — він хоче влади.

Лейла задумалась, губи її стиснулись.

— Я поговорю сьогодні з королевою Оленою. Вона має приїхати. Будь теплою до неї — вона не потерпить такого безчинства. Але будь обережна.

Серце Емми билося шалено.

— Дякую, мамо. Я буду обережна.

Лейла ніжно усміхнулась і погладила її по волоссю.