Глава 4. Знахідка в пустелі: Принц Руслан у Мустанзі

Глава 4. Знахідка в пустелі: Принц Руслан у Мустанзі

Королівство Мустанг

У безжальній спеці розпеченої пустелі, під палючим сонцем, що безжально випалювало все навколо, лежав принц Руслан. Його тіло, знесилене та без свідомості, було майже поховане під піском, який невпинно наметали вітри. Життя ледь жевріло в ньому, і, здавалося, ще кілька хвилин, і пустеля поглине його назавжди.

На щастя, саме в цей час повз проходили кочівники які посуть яків. Їхні звиклі до суворих умов очі помітили ледь помітний силует. Підійшовши ближче, вони з подивом впізнали в ньому чоловіка. Не вагаючись, досвідчені мешканці пустелі, які звикли допомагати тим, кого покинула доля, обережно підняли принца Руслана. Його стан був критичним, але кочівники знали, куди його везти.

Вони вирушили до далекого королівства Мустанг, відомого своїми високогірними монастирями та мудрими ченцями. Незважаючи на суворі умови, у цих краях завжди знаходили прихисток ті, хто потребував допомоги. Кочівники, несучи принца, дісталися до одного з таких монастирів, розташованого високо в горах. Там, серед тиші та спокою, вони передали безвільного Руслана турботі старого монаха.

Монах, відомий своїми знаннями та цілительськими здібностями, одразу взявся за справу. Його спокійний погляд і впевнені рухи вселяли надію. Чи вдасться йому врятувати принца Руслана від смертоносних обіймів пустелі? І що привело наслідного принца Катару в ці далекі, забуті землі?

У занедбаному монастирі на вершині гори, серед хмар і туманів, лежав принц Руслан. Його бліде обличчя було вкрите слідами численних побоїв, а очі були заплющені, наче світ і час, у якому він жив, відійшли в небуття. Він не пам'ятав, хто він, звідки прийшов, і, найголовніше, що з ним трапилося. Він був чужим у цьому світі, загубленим і самотнім.

Тибетські ченці, з їхніми стародавніми знаннями та мудрістю, оточували його, тихо й ритуально здійснюючи обряд. Вони співали мантри, які звучали як шепіт вітру, проникаючи в саму душу, в найглибші закутки його загубленого розуму. Кожен жест був наповнений сенсом, кожен погляд — прагненням допомогти зцілити не лише тіло, а й душу.

Ченці вірили, що навіть втрачена пам'ять може бути відновлена через духовну практику та очищення, і вони намагалися повернути Руслана до життя не лише фізично, а й емоційно. Вони обплутували його тіло стародавніми травами та оліями, виконуючи складні обряди, щоб зняти біль і відновити внутрішню гармонію. Але поки він не пам'ятав ні імені, ні свого життя, він залишався порожнім.

Тінь гірських вершин і туман приховували його від усього світу, і він, як загублена душа, блукав серед цих просторів, не маючи пам'яті, але відчуваючи, що щось важливе залишилося десь глибоко всередині. Він відчував біль і втрату, але не знав, кого він втратив і що втратив. Його думки плуталися, і кожен день був схожий на попередній, але в душі жевріла слабка надія.

«Хто я? Де я?» — ці питання прокручувалися в його свідомості. Він не знав, що в цьому світі його чекають, що його люблять і шукають. У його житті був хтось важливий, але цей хтось був для нього як міраж, який зникав, ледь він намагався доторкнутися до нього.

Один із ченців підійшов до нього, схилившись і притуливши долоню до його чола. У цей момент Руслан відчув легке тепло, яке поширювалося по всьому його тілу, і його дихання стало рівнішим. Він не знав, що відбувається, але це було першою ознакою його відновлення.

«На тебе чекають…» — шепотіли ченці, але слова звучали так, ніби вони йшли не від них, а з глибин його душі. Він не знав, хто його чекає, але був упевнений, що десь у цьому світі його життя має сенс, і що він ще не завершив свій шлях.

Повільно, але вірно, його тіло почало відновлюватися, але чи було достатньо сил у його серці та розумі, щоб повернутися до того, ким він був, і знайти свій шлях назад у той світ, який він втратив?