Глава 3. Грецька весілля та заручення Вікторії

Глава 3. Грецька весілля та заручення Вікторії

Після зустрічі всі гості увійшли до затишного приміщення, де вже розкладали святковий стіл. Невдовзі почався справжній бал: під звуки традиційної грецької музики родичі та гості розпочали танцювати запальний грецький танець, що миттєво розтоплював лід і створював атмосферу єднання.

Після танців столик, щедро прикрашений святковими стравами, зустрів всіх ситними посмішками господарів. Люди почали вечеряти, коли увагу всіх невловимо привернула принцеса Вікторія. Жінки, що були дружинами братів Дем'яна, кинувши здивовані погляди, злегка похитували головами: такої величної, справжньої принцеси вони ще рідко бачили. Кожен був вражений її грацією, чарівністю та тим, як усю увагу зосереджувала на собі людина, що невдовзі мала стати нареченою Дем'яна.

Не відставали й сестри Вікторії, які, входячи в свій веселий танець, теж долучилися до святкування, додаючи ще більше бадьорості у загальну атмосферу. Примітною була і юна принцеса Адіті, яка, з посмішкою на вустах, почала фліртувати з одним молодим чоловіком – племінником Дем'яна. Він, захоплений її відкритістю та харизмою, відповів взаємністю: не минуло й декількох хвилин, як вони вирішили, що сьогодні влаштують невеличку пригоду. Так з’явилася ідея прокатитися на мотоциклі, щоб показати принцесі, як легко та весело керувати цим залізним конем.

З усмішками на обличчях і під акомпанемент гучного сміху родинної компанії розпочалися несподівані спроби навчити принцесу Адіті керувати мотоциклом. Усю цю веселощі супроводжувала безтурботність свята, яке стало своєрідною зустріччю двох світів, де традиції і сучасність гармонійно перепліталися в єдиному ритмі родинного життя.

Двоюрідна сестра Дем'яна на ім'я Анна вирішила познайомити Вікторію зі своєю малечою, якій було рік, на ім'я Софія. Дівчинка мирно лежала в дитячому ліжечку. Незважаючи на втому від дороги, Вікторія з усмішкою милувалася цією маленькою дивацькою істотою і вирішила підтримати Анну, поки та допомагала влаштовувати речі. Анні було всього вісімнадцять років — вона вийшла заміж надто молодою за коханого чоловіка, а після народження доньки її чоловік поїхав за кордоном, до Німеччини, щоб забезпечити родину, адже на острові Фінікії можливостей було небагато, а коли він приїде, щоб розлучитися з Анною.

Анна, зі сльозами на очах, акуратно розкладала речі, а Вікторія, з чистим серцем, простягла їй руку підтримки. Саме в цей момент Анна побачила не лише величність Вікторії, а й чистоту її душі — і зрозуміла, що не дарма Дем'ян закохався в неї.

Анна дозволила Вікторії прогулятися з її малечею Софією по вулиці, адже треба готуватися до весілля, вже завтра ранком старша сестра Анни виходить заміж за розрахунком.

Коли Вікторія, несучи на руках малятко Софію, почала неспішно гуляти мальовничими вуличками Фінікії, між нею та крихіткою одразу зав'язалася особлива дружба. Малятко, з її тихим чудовим сміхом, немов відповідало щирою посмішкою Вікторії, даруючи відчуття домашнього затишку. До них весело приєдналися Сафія та Мія, щиро радіючи за майбутню наречену, адже незабаром Вікторія мала вийти заміж за Дем'яна. Крім того, їх запросили на весілля сестри Анни, і дівчата ніжно потискали малятко Софію, висловлюючи свою турботу й тепло, ніби передаючи частинку сімейної любові кожній крихітці.

Вулиці Фінікії тихо шепотіли історії минулих років: старовинні будинки з вивішеною на другому поверсі білизною, вузькі бруковані провулки та справжній шарм середземноморського сонця створювали атмосферу, в яку мимоволі занурювалися всі. Вікторія, розглядаючи обличчя місцевих жителів, що мелькали повз, відчула, що тут час ніби сповільнив біг, поступаючись місцем щирим емоціям і радісним зустрічам.

Незабаром до цієї радісної компанії підійшла добра бабуся Дем'яна на ім'я Фотінія. Вона повільно, але впевнено наблизилася, немов несучи з собою мудрість і тепло поколінь. З любов'ю та турботою Фотінія обійняла майбутню наречену, тихо кажучи:

—Ласкаво просимо, дорога. Тут ми зберігаємо кожне тепло, кожну усмішку і кожну мрію – і твоя усмішка для нас стала справжнім подарунком.

Дем'ян, спостерігаючи за цією щирою сімейною зустріччю, широко посміхався. Його погляд блищав від гордості та радості, адже бачачи, як тісно переплітаються долі їхньої великої родини, він розумів, що кожна дрібниця створює щось більше – міст між минулим і майбутнім.

У цей момент місцеві жителі, що проходили повз, зупинялися й мимоволі вбирали атмосферу свята: хтось тихо перемовлявся, сміявся, ділився спогадами, – усе навколо було просякнуте очікуванням світлого майбутнього, де кожна зустріч стає початком нової глави в сімейній сазі.

Фотінія, ведучи Вікторію за руку до невеликої затишної зали, продовжувала розповідати історії – про те, як у її молодості проходили аналогічні зустрічі, як кожен новий член родини приносив радість у дім, як важливі підтримка та взаємодопомога. Вікторія, уважно слухаючи, відчула, як стають прозорими всі бар'єри між її світом і цим стародавнім, мальовничим куточком, де батьківщина і сім'я зливаються воєдино.

Вікторія, сяючи:

— Бабусю Фотініє, я так рада опинитися тут, серед вашої доброї та теплої родини. Ваш дім наче наповнений світлом і любов'ю.

Фотінія, лагідно посміхаючись:

— Дорога, ласкаво просимо до нашого маленького раю! Ми так довго чекали на тебе. Дем'ян розповідав, яка ти добра і чуйна, і я впевнена, що твоя душа подарує нашій родині ще більше радості.

Вікторія, зігріта її словами:

— Мені дуже приємно чути ці слова. Я відчуваю, що тепер я частина чогось справжнього і міцного, чогось, що передається з покоління в покоління.

Фотінія, дивлячись на неї мудрими очима:

—Люба, у нашій родині ми цінуємо не тільки традиції, а й уміння підтримати одне одного в радості та в горі. Пам'ятай, що я завжди поруч, щоб дати пораду чи просто вислухати.

Вікторія, торкаючись її руки:

—Дякую, бабусю. Ваш прийом зігрів моє серце. Особливо зворушливо бачити, як усі з любов'ю ставляться до малятка Софії. Вона для мене як символ нового початку і ніжної надії.