Глава 1. Палаюче пробудження

Глава 1. Палаюче пробудження

Двадцять років тому… Весна 1999 року

Жорстока трагедія в Катарі стала відправною точкою для масштабного політичного та особистісного конфлікту між королевою Швеції Феліцією де Розаль та королівською родиною аль-Шаф.

Молода шведська громадянка Астрід Ліндгрен опинилася в Катарі через низку невдалих обставин. За невипадковим порушенням місцевого звичаю, яке швидко стало приводом для суворих звинувачень, група катарських громадян, серед яких, за чутками, були представники заможної родини, напала на Астрід. Головним аргументом нападників було те, що іноземці не могли розуміти тонкощів місцевих традицій і, отже, їхня поведінка вважалася недопустимою. За інформацією, наданою батьками Астрід, навіть ходили чутки про те, що батьки нападників підкупили представників королівської родини аль Шаф, щоб переложити вину на жертву та представити її як ті, хто не поважає місцеві звичаї.

Цей шокуючий інцидент, який свідчив про беззаконня в Катарі та системне бездіяльність місцевої поліції, негайно досяг кордонів Швеції. Батьки Астрід, сповнені болю та обурення, повідомили Феліцію де Розаль про те, що в країні панує безлад, а правоохоронні органи, навпаки, активно звинувачують жертву. Феліція, знана своєю відданістю захисту шведських громадян і боротьбі за справедливість, одразу пообіцяла надати допомогу та забезпечити захист постраждалої.

Реакція Феліції та вимога санкцій

Глибоко вражена трагедією Астрід Ліндгрен, Феліція негайно взялася за справу. Вона особисто відвідала лікарню (якщо постраждалу перевезли до Швеції) і зв’язалася з родиною, відчуваючи неабияке особисте обурення від страждань молодої шведки та вопіючого бездіяльності катарських влади.

У своєму публічному заяві, що перевищував формальні протокольні рамки, Феліція відкрито засудила бездіяльність королівської родини аль-Шаф. «Ми не можемо допустити, щоб наші громадяни ставали жертвами насильства, а винні залишалися безкарними», – заявила вона. Це звернення миттєво отримало широку підтримку суспільства і стало символом рішучості шведського керівництва.

Вичерпавши дипломатичні засоби, а родина аль-Шаф наполягала на байдужості, Феліція прийняла рішуче рішення про введення санкцій:

Економічний тиск: замороження активів, заборона на в'їзд для представників родини аль-Шаф та високопоставлених чиновників, скасування значних контрактів і обмеження імпорту/експорт.

Дипломатичне знецінення: відкликання послів і зниження рівня дипломатичних відносин.

Культурні та спортивні бойкоти: скасування культурних обмінів, заборона участі у спортивних заходах, а також заклики до міжнародного бойкоту подій, які проводяться в Катарі.

Ключовим для Феліції було те, що родина аль-Шаф, маючи фактично необмежену владу, не лише дозволила своїм підданим вчиняти насильство, а й намагалася переложити вину на Астрід. Це було сприйнято як пряме зневага до честі шведського народу, і Феліція вимагала негайних змін.

Відповідь родини аль-Шаф та жахлива трагедія

Невиправдане осудження їхньої бездіяльності та санкційні заходи Феліції знайшли глибоке відлуння у родині аль-Шаф». Почуваючи себе приниженими та загрозою для своєї честі, вони вирішили відповісти рішучим ударом, який мав стати чітким сигналом: «З нами не варто зв’язуватися!»

За наказом королеви Олени та еміра Ібрагима, представники сім'ї аль-Шаф, очолювані Джафаром, приступили до підготовки операції. Їх план був жорстким: спалити будинок Феліції де Розаль, щоб продемонструвати, що будь-які спроби покарання недопустимі.

Жахливий пожежний акт остаточно зруйнував будинок Феліції. Катастрофа була надзвичайно болісною для неї, адже в цьому будинку перебувала її наймиліша родина. Феліція, яка ніколи не була заміжньою і не мала власних дітей, була єдиною опікункою своєї маленької сестри Менді, для якої вона була і матір'ю, і сестрою. Менді, якій було всього 4 роки, була її найулюбленішою малечею, і ця невинність не змогла врятуватися від руйнівного вогню. Страшний акт, що забрав життя її дорогої сестри, став переломним моментом і навічно змінив світ Феліції.

Всепоглинаюче горе та переродження

Після того жаху, коли згорали стіни її дому і з ним зникали найцінніші для Феліції люди, вона занурилася у стан глибокого, нестерпного горя. Перші дні та тижні були заповнені безмовним шоком і душевною порожнечею. Колись непохитна і мудра Феліція тепер відображала в очах тільки біль та холод, який неможливо було приховати.

Та цей нестерпний біль не зламав Феліцію – він став іскрою для її внутрішнього переродження. Постійні спогади про втрату маленької Менді, про безкарність тих, хто скоїв зло, перетворили її скорботу на рішучу яру ненависть. Її розум, колись сповнений логіки та прагматизму, почав шукати нових, нетрадиційних шляхів для відплати, що виходили за межі звичайних політичних чи дипломатичних засобів.

Феліція прийняла важке рішення — відплатити всім, хто був причетний до цієї жахливої трагедії та принизив честь шведського народу. Її біль перетворився на холодну рішучість, що мала стати символом незламності, і цей важкий шлях став її особистим «палаючим пробудженням».

Осмисливши, що гнів Феліції не зупинити, та побоюючись масштабного вторгнення або ще більш жорстокої розправи, королівська родина аль-Шаф пішла на відчайдушний крок. Феліція запропонувала їм угоду: якщо зі їх родини вони нададуть принцесу, вона припинить мстити і не розпочне вторгнення до Катару. Але Феліція, охоплена жадобою відплати, не вимагала звичайного заручника — вона наполягала на "крові принцеси", що мало символізувати повне приниження і владу над ворогом.

Червень 2009 року.

Тим часом у Катарі розгорався скандал, який став фатальним для принцеси Фатіхи аль-Шаф. Фатіха—це водночас магнетична і трагічна фігура: народжена на межі двох світів, вона стала жертвою інтриг і жорстокості. Її історія—це не лише розповідь про королівське походження, а й про особисте падіння, визначене її власними рішеннями та безжальними розрахунками її родини.