Глава 35. Секрети під місячним сяйвом

Глава 35. Секрети під місячним сяйвом

Аль-Захіра, Катар

Батьки Каті сиділи за столом, очікуючи її повернення з роботи.

Вона підробляла в кафе, щоб зібрати гроші та допомогти родині.

Коли Катя увійшла до кімнати, вона одразу відчула напружену атмосферу.

Рідні дивилися на неї з тривогою.

Катя зупинилася, її погляд був сповненим нерозуміння.

— Щось трапилося? — запитала вона.

Її батько, Данило, серйозно поглянув на неї.

— Присядь, доню. Це важлива розмова.

Катя хоч не розуміла, що відбувається, все ж сіла напроти батьків, схрестивши руки.

Мати, Зоя, помітно хвилювалася, але її голос залишався твердим:

— Доню, ти знаєш, хто насправді твій Руслан?

Катя збентежено звела брови.

— В сенсі? Він мій наречений, він мене любить, і скоро ми одружимося. Чому ви говорите про нього так сухо?

Батько насупився, його голос став строгим:

— Він брехун, доню. Він—принц Катара. Він тебе використовував.

Катя відчайдушно похитала головою, не вірячи своїм вухам.

— Це жарт?

Але мати серйозно підтвердила:

— Це правда. Він приховав від тебе, що він принц Катара. Нам дещо розповіли про нього.

Вона дістала телефон, знайшла фото королівської родини Аль-Шаф, де серед них був принц Руслан.

Катя завмерла, її серце стиснулося.

Вона дивилася на екран, не розуміючи, як все це можливо.

Її наречений прикидався простим парубком, а насправді був спадкоємним принцом.

Принцом, який весь цей час допомагав людям, щиро хотів дружити та пізнати життя простих людей.

Та у Каті виникло питання:

— Чому він приховував це від мене?

І відповідь була очевидною—

Він хотів, щоб його любили за душу, а не за статус та багатство.

Катя глибоко вдихнула, згадуючи його слова.

Руслан сьогодні збирався розповісти їй якийсь секрет...

Але чомусь не прийшов.

Катя зрозуміла його.

Їй було байдуже, хто він.

Якщо він полюбив її, звичайну дівчину,

Вона любитиме його таким, яким він є.

Не за статус. Не за багатство. А за нього самого.

Катя підняла голову, її погляд був сповнений рішучості.

— Мені байдуже, хто він. Я знаю, хто він насправді.

Вона глибоко вдихнула.

— Він той, хто полюбив мою душу, так само, як я полюбила його. За його доброту. За щирість.

Її голос звучав твердо.

— І він довів це мені.

Вона піднялася зі стільця, її очі палахкотіли впевненістю.

— Я хочу бути з ним. У нас усе вийде.

Мати, Зоя, виглядала шокованою, її обличчя зблідло.

— Катя… Ти розумієш, що говориш?!

Її голос задрижав.

— Ти зустрічалася зі справжнім принцом? Ти була з ним?..

Батько, Данило, стиснув кулаки, його погляд став жорстким.

— Це якась дурниця? Він скористався тобою, а тепер покинув?!

Катя різко піднялася, її серце стукало швидко.

— Ні! Він мене не покинув! Він мене кохає!

Данило гірко усміхнувся.

— Кохає?

Його очі блищали недовірою.

— І де ж він зараз? Він не прийшов сьогодні до тебе?

Катя всхлипнула, її руки закрили обличчя.

— Він мабуть поїхав до палацу щоб розповісти батьком про мене…Він хотів розповісти мені правду, хотів одружитися зі мною!

Зоя покачала головою, її голос був тихий, майже шепіт:

— О, Боже… Катерина… ти розумієш, у якій ти тепер небезпеці?

Вона перевела погляд на доньку, її очі повнилися тривогою.

— Це королівська сім’я! Там свої закони!Ти — проста дівчина, біженка… Вони ніколи тебе не приймуть!

Катя різко підняла голову, її очі горіли вогнем.

— Але хіба кохання не важливіша за все?! Хіба я не маю права бути щасливою?!

Батько різко вдарив кулаком по столу, звук розірвав тишу.

— Кохання?!

Його голос гримів, мов грім.

— Ти живеш у мріях, доню! Він може кохати тебе, але його сім’я ніколи цього не прийме. А ти залишишся ні з чим.

Катя злилася, її серце билося швидко, а руки сильно стиснулися в кулаки.

Зоя тихо підійшла, обійнявши доньку, її голос був м’яким, сповненим тривоги:

— Ми просто боїмося за тебе…

Вона лагідно погладила Катю по спині, намагаючись заспокоїти.

— Ти ще не розумієш, наскільки все складно. Ми не хочемо, щоб ти страждала.

Катя тяжко зітхнула, її пальці тремтіли, коли вона витирала сльози.

— Але я не можу просто так здатися.

Її голос був хрипким, але сповненим рішучості.

— Я йому вірю.

Вона підняла голову, її очі блищали від обурення та віри одночасно.

— Усі, хто знають його тут, кажуть, що він справді добрий і великодушний.

Вона ледь помітно усміхнулася крізь сльози.

— Я полюбила його за його душу, а не за багатство.

Батько сердито стиснув кулаки, його погляд став жорстким, холодним.

— Катя, ти повинна кинути цього принца Руслана!

Його голос гримів у кімнаті.

— Поки ти не потрапила в біду через нього чи через його королівську сім’ю!

Катя запекло підняла голову, її очі горіли впертістю.

— Ні! Я не відмовлюся від нього!

Батько з лютою різкістю перевів погляд на дружину.

— Поговори з нею!

Його голос був наказовим, різким.

— Зроби так, щоб вона зрозуміла свою дурість!

Катя відчула, як її серце стиснулося, але вона не збиралася відступати.

Батько різко повернувся, його кроки відлунювали по підлозі, коли він пішов у свою кімнату.

Його обличчя залишалося напруженим, а думки бурхливо крутилися в голові.

Він сподівався, що дружина зможе врозумити доньку.

Але Катя не збиралася здаватись.

Катя наважилася сказати матері правду.

Її голос був тихий, але сповнений рішучості.

— Мама, я повинна тобі зізнатися...

Зоя подивилася на доньку, її погляд був тривожним.