Глава 21. Розлом родини

Глава 21. Розлом родини

Дніпро, Україна  

До квартири зайшла розчарована сімнадцятирічна дівчина на ім'я Саша, дочка Людмили Синицової. У неї були довгі каштанові волосся, карі очі, середній зріст; вона фарбувала губи червоною помадою. На ній була біла сорочка та чорні штани. Саша щойно повернулася з гуртожитку, де разом із подругами готувалася до лекцій. Зовсім недавно вона дізналася від однієї з маминих подруг, що Люда виходить заміж за Віктора — багатого бізнесмена. Ця новина вразила Сашу: їй не подобався Віктор, вона ненавиділа його. Саша хотіла, щоб усе повернулося на свої місця, щоб мама пробачила батька і повернулася до нього.  

Саша зайшла на кухню, де радісна мама обговорювала з подругами свої плани: весілля з Віктором було заплановане на весну. Саша відчула, як смуток і несправедливість знову охоплюють її. Родина змінювалася на очах. Люда, здавалося, стала іншою — Саші здавалося, що мама більше не любить її батька.  

Коли Люда помітила дочку, вона відразу припинила розмову. Саша схрестила руки і з докором запитала:  
— Мамо, то це правда? Ти виходиш заміж?  

Люда різко відповіла:  
— Так, виходжу заміж за Віктора. А тобі що? Ми любимо одне одного і хочемо бути разом.  

Саша обурилася:  
— У сенсі? Наша родина руйнується, а ти питаєш, яке мені до цього діло? Як ти можеш так говорити? Ти ж майже нічого про Віктора не знаєш! Він явно не той, за кого себе видає!  

Люда розізлилася:  
— Закрий рот, мерзотнице!  

Але Саша не збиралася мовчати:  
— Не закрию! Досить із мене! Кинь Віктора і повернися до тата! Розберіться про все нормально, або я піду!  

Люда підвищила голос:  
— Ти мені умови ставити зважилася? Твій тато — зрадник, він ніколи до нас не повернеться. Тепер усе інакше, подобається тобі це чи ні!  

Саша з болем запитала:  
— Мамо, ти хоча б трохи любиш тата? Ви прожили разом двадцять років! У тебе взагалі не залишилося до нього жодних почуттів?  

Люда вигукнула у відповідь:  
— Досить! Він нас зрадив, а ти продовжуєш…  

Саша перебила її, махнувши рукою:  
— Що? Ти вдариш мене? Давай, бий! Нехай усі дізнаються, яка ти насправді!  

Люда не стрималася і вдарила доньку по щоці. Звук ляпаса рознісся по кімнаті. Саша приклала руку до щоки, дивлячись на маму:  
— Ну і? Чого ти цим досягла?  

У цей момент до кімнати зайшов Льоша, почувши крики та звуки удару.  
— Що тут відбувається? Припиніть сваритися, прошу! Це знову через Віктора? Мамо, досить! — сказав він.  

Люда звернулася до сина:  
— Не втручайся, іди до своєї кімнати!  

Але Льоша, схрестивши руки, твердо відповів:  
— Я нікуди не піду, поки ви не заспокоїтеся!  

Саша звернулася до брата:  
— Льошо, тобі подобається, що мама виходить заміж за Віктора? Вона змінилася через нього і плює на нашого тата!  

Льоша запитав у мами:  
— Мамо, це правда? Хіба не надто швидко?  

Люда спокійно відповіла:  
— Навесні, синку.  

Але Саша вже не могла більше стримувати емоції:  
— Досить! З мене досить, я не можу це терпіти! — закричала вона і побігла до своєї кімнати.  

Льоша намагався її заспокоїти, вмовляючи не йти, але Люда сказала:  
— Хай іде!  

Саша, зібравши свої речі, кинула на маму погляд, сповнений болю:  
— Я тебе ненавиджу, мамо!  

Вона грюкнула дверима, а Люда, схрестивши руки, сказала:  
— З глузду з'їхала. Хай іде.  

Льоша подивився на маму з подивом, усвідомлюючи, як сильно вона змінилася. Він тихо, але рішуче промовив:  
— Ти переходиш усі межі, мамо. Так ти втратиш усе.  

Він одягнув куртку і попрямував за сестрою. Люда, залишившись на самоті, схрестила руки, бурмочучи:  
— Просто дурдом. Їм байдуже до матері…  

Саша з речами направлялася до квартири свого батька. Вона довго стукала у двері, але ніхто не відкривав. Вона намагалася зателефонувати, але батько не відповідав. Розчарована і розгублена, Саша вирішила тимчасово пожити у своєї подруги.  

Вона зателефонувала подрузі та запропонувала зустрітися в кафе, щоб усе обговорити. Уже в кафе Саша почала розповідати про те, що сталося в її родині. Вона попросила дозволу пожити у подруги до повернення батька, але подруга зі співчуттям відмовила. У неї був запланований романтичний вечір із хлопцем, і вона не могла прийняти Сашу. Подруга запевняла, що не проганяє її, але зараз це було неможливо.  

Саша побажала подрузі гарного вечора і пішла, відчуваючи себе покинутою. Вона попрямувала до свого хлопця, сподіваючись, що той зможе допомогти. Вона подзвонила у двері, і хлопець вийшов. Саша розповіла йому про свою проблему і попросила тимчасово пожити у нього. Але той зам’явся і, опустивши очі, сказав, що не може — у квартирі вже був гість. Саша помітила дівчину в кімнаті і все зрозуміла.  

Хлопець замовк, не наважуючись сказати, що між ними все скінчено. Саша, ледь стримуючи сльози, кинула йому кілька образливих слів і пішла. Хлопець із жалем повернувся до квартири.  

У стані повної розгубленості Саша йшла мостом, що веде до Монастирського острова. Її голова була наповнена думками про те, як подруга, хлопець і родина зрадили її, ніби вона нікому не потрібна. У відчаї вона залишила речі на землі й підійшла до перил. Відчуваючи безнадійність, Саша заплющила очі, опустила руки й зробила крок уперед...  

Наступного дня Люда нарізала овочі на кухні, готуючи суп. У квартиру увійшов невиспанний Льоша — усю ніч він шукав свою сестру Сашу, але так і не знайшов її. Побачивши, як мама спокійно варить суп, він відчув, що їй байдуже, що сталося з Сашею.  

— Мамо, Саша не приходила? — запитав Льоша.  

Люда обернулась:  
— І тобі доброго ранку, Льошо. Не знайшов її?  

Льоша похитав головою.  

— Даремно ти всю ніч її шукав, — сказала Люда, злегка роздратовано. — Вона, певно, у свого татка.