Глава 15. Утікачі надії

Глава 15. Утікачі надії

Місяц тому

Після дня народжання Логана

Україна, Дніпро

Наступного ранку, коли Самія прийшла працювати в магазин, її серце стискалося від тривоги. Вона дізналася, що Нонна, всупереч словам колишньої королеви Фейзи, наказала замкнути її матір у сараї, ніби вона була недостойною поваги. Побачивши страждання й пригнічений стан матері, Самія відчула, як у ній закипає гнів.

Вона не могла цього допустити. Із мужністю в серці та рішучістю в очах Самія вирішила діяти. Швидко вирушивши до сараю, вона ховалася за деревами, щоб уникнути уваги Нонни. Відкривши двері, вона побачила Джамілю, яка сиділа на грубо зробленій лавці.

— Мамo, я тут! — тихо прошепотіла Самія, підбігаючи до неї й обіймаючи її.

Після звільнення обидві жінки, виснажені й у відчаї, вирішили втекти. Ліс став їхньою єдиною надією — місцем, де вони могли знайти прихисток від жорстокості й ненависті Нонни. Під час довгої дороги Самія розмірковувала, як вони зможуть почати нове життя, вільне від страху й болю.

Тим часом принц Даніель, який шукав Самію ще від дня народження Логана, опинився неподалік у лісі. Він також шукав спокою від страждань і боявся, що назавжди втратить її. Його серце наповнилося полегшенням, коли він побачив Самію разом із її матір’ю. Незважаючи на їхній страх і втому, надія все ще сяяла в їхніх очах.

— Самія, — промовив він із теплою інтонацією, — Я тут, щоб допомогти вам. Я не залишу вас.

З цього моменту вони зрозуміли, що зможуть об’єднати свої зусилля. Даніель запропонував допомогти їм знайти шлях до нового життя, сповненого свободи й радості. Обійнявши їх, він став для них опорою в цей нелегкий час.

Так, у пошуках світла й порятунку, Самія, її мама Джаміля та Даніель заглибилися в ліс. За тінню дерев на них чекала нова глава життя — сповнена надій, можливостей і любові.

Коли Самія, Джаміля й Даніель сховалися в лісі, її серце наповнилося надією. Він став для них опорою, пропонував допомогу й підтримку, які були так необхідні в цей складний час. Його родина не знала, що він вирушив шукати Самію, і, можливо, хвилювалася за нього. Самія відчувала, як кожен його погляд і кожне слово надавали їй сміливості рухатися вперед. Але в глибині її душі залишалося відчуття невпевненості через те, що вчора на дні народженні вона бачила Даніеля з Вікторією разом. І в той момент, коли вона нарешті зібралася з думками й вирішила, що не може довіряти цьому юнакові, прийшло важливе усвідомлення: вона не знає про нього нічого.

Вже був вечір. Принц Даніель підійшов до прекрасної Самії, яка стояла під деревом замислена. Вона не дивилася йому в очі, а Даніель почав говорити, збираючи дрова для багаття.

— Те, що ти бачила вчора на святі мене з дівчиною, — це, власне, не моя дівчина, — почав принц Данієль, збираючи дрова, щоб розвести невелике багаття. — Це моя рідна сестра Вікторія, і я — принц Катару.

Самія, піднявши голову, відчула, як усередині неї з'явилася іскорка сумніву: «Невже він принц Катару?» — промайнуло в її голові.

— Ти принц Катару? — обережно запитала вона. — Ти син еміра Ібрагіма й королеви Олени?

Даниель завмер на мить і, дивлячись їй у вічі, тихо відповів:

— Так, саме так. Але ти не маєш турбуватися через це. Мені не важливо, хто ти, або хто я. Головне, що… що я відчуваю до тебе… можливо, я закохався в тебе, Самія. Ти запала мені в душу.

Ці слова, як ніж, розрізали атмосферу доброти й підтримки, яку вони створили. Самія відчула, що в її душі вибухає шторм. Вона згадала про ті страждання, які пережила її родина, розірвана під гніздом брехні й зради. Емір Ібрагім і королева Олена були частиною тієї системи, що зруйнувала її родину, і тепер у самому серці її нового сховку був їхній син, принц Даніель.

— Ти говориш про зрадників, які зрадили мою родину! — вигукнула вона, її очі палали ненавистю. — Твої батьки знищили мого батька! І тепер ти кажеш, що ти їхній син і принц Катару?

Принц Даніель відчув, як напруга наростає, але його бажання зрозуміти й допомогти переважило страх. Він підійшов ближче, намагаючись заспокоїти її:

— Самія, вони не такі як ти думаєш, я не знаю, що вони зробили з твоєю родиною. Я просто хочу бути з тобою завжди. Повір, у мені немає ні найменшого бажання зрадити тебе. Я не такий, як ти думаєш як і про мою родину. Ти пам'ятаєш, як ми говорили про майбутнє й нове життя вчора в машині?

Але Самія в цей момент не могла чути його слів. Вона відчувала, як усе навколо починає втрачати сенс. Кожна мить, побудована на довірі, тепер руйнувалася, як картковий будиночок. Як же вона могла продовжувати шлях із людиною, яка виявилася пов’язаною з її ворогами?

— Я не знаю, чи можу довіряти тобі, Данієлю. Ти — частина тієї королівської родини, яка позбавила мене всього! Як я можу зрозуміти це, живучи з тобою в одному сховку? — важко промовила вона, й сльози наповнили її очі.

Даніель опустив голову, усвідомлюючи, що його слова все одно не донесли істинного значення. Перед ним стояла дівчина, повна гіркоти й болю, і в цьому світлі він, здавалося, став лише відображенням її страху. Він щиро хотів допомогти, зробити її щасливою, але як він міг це зробити?

Самія, ледь стримуючи гнів, повернулася й пішла. Вона не знала, що робити, як жити далі з цією інформацією. Їй потрібен був час для роздумів, щоб розібратися у своїх почуттях.

Джаміля, помітивши, що між її дочкою й Даніелем виникла напруга, швидко підійшла до них.

— Все гаразд, доню? — запитала вона з хвилюванням. — Ти виглядаєш стурбованою.

Самія, втрачаючи контроль над своїми думками, кинула погляд на матір і, не знайшовши в собі сил, просто сказала:

— Мені потрібно побути самій, мамо, іди спати.

Поки вона йшла, Даніель подивився на Джамілю з розгубленим виразом. Він розумів, що ситуація склалася критична, і більше за все на світі хотів виявитися у потрібному місці — вивести на світло й допомогти цим жінкам подолати один із найважчих періодів у їхньому житті.