Глава 14. Радість нового покоління

Глава 14. Радість нового покоління

Наступного дня в королівстві Катар святкували величну подію. Вулицями ходили радісні люди, святково вдягнені, з рожевими та синіми кульками в руках, а на головах молодих хлопців красувалися ковбойські капелюхи відповідних кольорів. Це був знак радості та торжества – у королівській родині сталося поповнення!

Четверта дружина еміра Ібрагіма, Хадідже аль-Тамі, народила двійню – дівчинку Атіку та хлопчика Ібрагіма-молодшого. Відповідно до традицій, через сорок днів після народження немовлят можна було офіційно представити королівству. Тепер новина про появу спадкоємців розлетілася по всьому Катару, і вся династія аль-Шаф зібралася у палаці, щоб привітати щасливих батьків та новонароджених.

Це був день радості, благословень і надій, сповнений сміху, музики та щирих побажань процвітання молодшим членам королівської сім’ї.

Свято «Акіка» (Атіка)

У мармуровому, розкішному палаці кипіла підготовка до важливого свята — Акіка¹ (العقيقة), традиційного торжества, присвяченого народженню немовлят. Весь палац був наповнений метушнею: слуги накривали столи білосніжними тканинами, прикрашали зали живими квітами, наводили лад, щоб зустріти почесних гостей. З усіх куточків країни та навіть з-за кордону повинні були прибути представники знаті, а вся династія аль-Шаф мала зібратися цього дня, щоб привітати немовлят.

Кілька слуг поспішно вирушили на ринок, щоб придбати барана — важливий символічний елемент традиції, пов'язаний із вдячністю за народження дитини.

Тим часом у спальні Хадідже аль-Тамі зібралися всі принцеси Катару. У колисках мирно спали молодший Ібрагім та Атіка, новонароджені спадкоємці. Принцеси з посмішками та ніжністю схилилися над ними, тихо шепочучи ласкаві слова, заколисуючи їх. Серед усіх особливо вирізнялася принцеса Вікторія, яка більше за інших виявила ініціативу, ніжно торкаючись крихітних рученят молодших брата і сестри.

Усі принцеси були розкішно вбрані: на них виблискували дорогоцінні камені та золото. Їхні сукні були пошиті з найкращих тканин, привезених із різних куточків світу — шовк, парча, вишиті золотими нитками візерунки, що відображали велич і розкіш династії аль-Шаф. Їхні прикраси переливалися у світлі розкішних люстр, а у волоссі блищали тонкі золоті нитки та перлинні шпильки.

Проте одна з принцес, Ліза, не прийшла. Вона сиділа у своїй кімнаті з похмурим виразом обличчя, не бажаючи брати участь у загальній радості. Хадідже не була проти – вона поважала почуття Лізи і не наполягала на її присутності.

Невдовзі до спальні Хадідже увійшли три інші дружини еміра Ібрагіма. Особливо виділялася головна королева Олена, яка прийшла привітати Хадідже з народженням близнюків. Вона вручила немовлятам розкішні подарунки, що символізували добробут і процвітання.

Принцеси тим часом почали наряджати немовлят, допомагаючи Хадідже підготувати їх до свята. Ніжні шовкові тканини, прикрашені золотими нитками, м'які пелюшки та вишукані оздоблення — усе було продумано до найдрібніших деталей.

У цей момент до спальні зайшла служниця Аміра, схилилася в шанобливому поклоні й промовила:

— Ваші Величності, шановні королеви та принцеси, гості вже прибувають. Вони чекають унизу, щоб привітати вас і немовлят.

Наближався момент, коли сімейне торжество мало перерости у велике свято, що увійде в історію династії аль-Шаф.

Чоловік у віці на ім'я Ільгиз, слуга та вірний друг принца Руслана, виконував його прохання. Він таємно віз колишню рабиню Айну до палацу, щоб приховати її спасіння. Принц Руслан також попросив Ільгиза передати важливе повідомлення його батькові, еміру Ібрагіму: розповісти про беззаконня, що відбуваються в селищі Аль-Захар, і про необхідність судити рабовласника. Однак Руслан суворо попросив не згадувати, що саме він врятував Айну та знаходиться в Аль-Захарі, адже він сказав батькові, що вирушив до Норвегії. Насправді ж він залишався в Аль-Захарі разом із Оскаром і Семом.

Ільгиз передав повідомлення державному раднику еміра та охоронцеві на ім'я Джафар. Той негайно вирушив до еміра з доповіддю. Тим часом Ільгиз проводив Айну до палацу. Дівчина була вражена красою мармурової роботи та величчю палацу, де жила династія аль-Шаф, про яку вона чула лише від жителів свого села.  

Ільгиз відвів її до підвалу, де мешкали слуги. Там вони їли, відпочивали й проводили свої будні. Діти головної служниці радісно зустріли Айну, привітавши її усмішками. Айна познайомилася з ними, але їхнє спілкування перервала дама у віці. У неї були злі карі очі, а на голові — фіолетовий тюрбан із золотою ниткою. Це була Халіма, віддана служниця, відповідальна за порядок у палаці. Вона стежила за кухнею та контролювала інших слуг. Її боялися й ненавиділи, але вона бездоганно виконувала доручення. Її старші доньки служили принцесам.

Побачивши, як Айна спілкується з її молодшими дітьми, Халіма підбігла, штовхнула дівчину й закричала:  
— Відійди від них!  

Айна відступила, опустивши голову. Ільгиз обурився:  
— Що ти робиш, Халімо? Вона тепер служниця!  

Халіма грубо відповіла:  
— Хто вона така? Чому вона тут?  

Ільгизу довелося збрехати, що інший принц наказав привести Айну до палацу. Халіма продовжила:  
— Нам не потрібна помічниця! Краще б цей принц купив нам шовк. Я стільки років служу королівській родині, а мені нічого!  

Ільгиз насупився, але не здивувався її поведінці. Він твердо сказав:  
— Вона буде допомагати. Сьогодні великий свято, і рук нам бракує. Їхні Величності будуть незадоволені, якщо все не буде ідеальним. Тож приймай її, Халімо, інакше принц залишиться незадоволений твоїм ставленням до його прохання.  

Халіма хмуро погодилася. Її старші доньки, одягнені в тюрбани й золоті прикраси, з огидою дивилися на скромний вигляд Айни. Халіма обійшла дівчину кругом і, нарешті, сказала:  
— Гаразд, нехай буде так.