Глава 13. Мелодія пісків і надій

Глава 13. Мелодія пісків і надій

П’ять років потому
Катар, Аль-Захіра (الظهيرة)

Минув місяць, відколи принц Руслан насолоджувався свободою. Він жив серед звичайних людей, перевдягнувшись у простий східний одяг, і приховував обличчя, як це часто роблять місцеві. 

Його зачаровувало, як арабські торговці з загадковими обличчями пропонували рідкісні фрукти, голосно перекрикуючись із сусідами. Поруч можна було побачити ювелірів, які продавали золоті прикраси, та навіть власників верблюдів, що займалися розведенням. 

Вже минув місяць відтоді, як він прибув до Аль-Захара, і він насолоджувався новим життям. Принц винайняв недорогу квартиру в східному стилі, приховану від потоків туристів. У цій скромній обстановці він мешкав разом із вірними друзями — Семом і слугою Оскаром. Утрьох вони ділили радість і смуток, підтримуючи один одного.

Нещодавно їхнє життя ускладнилося: власник квартири повідомив, що їм доведеться з’їхати через зміну умов оренди. Грошей катастрофічно не вистачало, і друзі змушені були шукати нове житло, а також можливі підробітки.

Руслан сидів у маленькому скромному кафе, замовляючи традиційні катарські страви. Катарська кухня поєднує в собі традиції бедуїнської культури та вплив сусідніх країн. За чашкою запашного чаю він розмірковував про майбутнє.

— Ах, мій друже Семе, нам терміново потрібно знайти нову квартиру та роботу. Грошей майже не залишилося, — зітхнув він.

Сем, намагаючись заспокоїти друга, знизав плечима й усміхнувся:

— Не переймайся, Руслане. Щось вигадаємо. Головне — насолоджуватися моментом.

У цей момент до них підійшов Оскар, несучи на таці велику порцію шаурми — улюбленої страви місцевих жителів. Шаурма дійсно популярна в Катарі, як і в багатьох країнах Близького Сходу! Це швидкий і смачний варіант перекусу, який ідеально вписується в місцеву кулінарну культуру. У Катарі шаурму часто готують з куркою, яловичиною або бараниною, додаючи традиційні соуси, такі як тахіні або часниковий, та свіжі овочі. Її можна знайти як у вуличних кіосках, так і в розкішних ресторанах.

— Ну що, наш юний принце, скуштуйте справжню катарську шаурму. Такої ви ще точно не їли! — усміхнувся він, ставлячи перед друзями тарілки.

Шаурма була щедро нафарширована м’ясом, картоплею та свіжими овочами, щедро политими часниковим соусом. Голодний Руслан відкусив великий шматок і заплющив очі від задоволення.

— Це найкраще, що я їв за останній час! — пробурмотів він із повним ротом.

Вони сміялися, насолоджуючись простими радощами життя, навіть не підозрюючи, які випробування чекають на них попереду...

Поки принц Руслан насолоджувався моментом, смакуючи ароматну шаурму, до їхнього столу підійшла стара жінка в темному східному вбранні. Її обличчя було частково приховане тканиною, але в очах читалася мудрість прожитих років.

— Молодий чоловіче, що ти робиш у цьому селі? Туристи тут майже не з’являються, — її голос був тихим, але в ньому прозвучала нотка цікавості.

Руслан трохи розгубився, але потім усміхнувся.

— Ми подорожуємо, шукаємо житло і роботу, — відповів він, обмінявшись поглядами з друзями.

Жінка уважно прислухалася до їхньої розмови, а потім, трохи помовчавши, запропонувала:

— Якщо вам ніде зупинитися, у мене є невелика кімната. Вона проста, але зручна і, що найголовніше, чиста.

Руслан, Сем і Оскар переглянулися. Це була несподівана пропозиція, але іншого варіанту поки що не було. Вони обговорили її між собою.

— Дякую вам, пані…?

— Іман. Просто Іман, — м’яко відповіла жінка.

Вона випрямилася, ніби збираючись сказати щось важливе.

— До того ж, якщо ви шукаєте роботу, вам варто зайти в адвокатську контору до однієї поважної жінки на ім’я Те Йон. Вона дуже відома в цьому селі. Сім років тому вона вийшла заміж за корейця, який жив тут зі своєю родиною. Вони були єдиними іноземцями в окрузі. Тепер Те Йон — господиня контори, і, можливо, їй потрібні помічники.

Руслан замислився. Це звучало інтригуюче.

— Думаю, варто спробувати, — нарешті сказав він.

— Чудове рішення, — схвально кивнула Іман.

Увечері вона показала їм невелику квартиру. Руслан і його друзі з цікавістю оглянулися: простора, чиста, з усіма зручностями — ідеальний варіант для них. Вони одразу погодилися і заплатили Іман останні гроші.

Завтра на них чекав новий день — день, коли Руслан вперше в житті піде на роботу. Він і його друзі були сповнені цікавості: хто така Те Йон і яку таємницю приховує її ім’я?

Наступного ранку, коли принц Руслан одягався, він вже передчував, що цей день стане важливим. Он він піде працювати в адвокатську контору і познайомиться з пані Те Йон, про яку говорили багато хорошого. Руслан вдягав свою темну сорочку, коли раптом помітив, що його найкращий друг Сем виймає з-під подушки гроші, які він відкладав на чорний день. Сем показав йому купу купюр.

— Ось наші гроші, — сказав він.

Руслан здивовано поглянув на Сема і запитав:

— Аххх, мій Сем, звідки у тебе стільки грошей?

Сем з посмішкою відповів:

— Я продав свої годинники і морську сіль, от і заробив трохи.

Руслан усміхнувся і зрадів:

— Аххх, Сем, який ти молодець!

Сем знову усміхнувся:

— Я відкладав на всякий випадок, якщо щось потрібно.

Руслан задумався і сказав:

— Думаю, треба щось купити на ринку… нам треба купити необхідне для роботи.

Сем погодився:

— Ну ось, я справді молодець, я ж твій найкращий друг!

Руслан, усміхаючись, відповів:

— Я в тобі не сумнівався, мій друг.

І раптом з-за дверей почувся голос Оскара:

— Ну що, мої панове, ви йдете, чи я чекаю вас тут?

Руслан подивився на Сема, вони були задоволені, що грошей вистачить на необхідні покупки.

— Ну добре, йдемо на базар, що-небудь прикупимо, — сказав Руслан.