Глава 11. Вогонь люті

Глава 11. Вогонь люті

Тим часом на вечірці на честь дня народження Логана принцеса Крістіна шукала свого брата, принца Даніеля. Вона не знала, що він пішов на пошуки дівчини Самії. Засмучена, Крістіна повернулася до сестри Вікторії й запитала:

— А куди подівся наш брат Даніель? Я не можу його знайти.

Вікторія також помітила його зникнення і, здивовано знизавши плечима, відповіла:

— Не знаю, справді… Може, він повернеться. Шкода, що братик Руслан не з нами.

Крістіна вирішила поцікавитися:

— Так, справді шкода… Чому він не приїхав? Його ж запрошував мій Логан.

— Він у Норвегії разом із Семом і слугою Оскаром, — відповіла Вікторія. — Нехай подорожує, він про це мріяв.

— Так, і він не один, — додала Крістіна. — Головне, щоб йому не було нудно.

На вечірці також був найкращий друг Логана — високий хлопець із русявим волоссям і мужнім поглядом. Його звали Дем’ян (ім'я походить від латинського Damianus — «присвячений Дамії», богині родючості та достатку в грецькій міфології).

Логан щось говорив другові, але сам Дем’ян раптом помітив здалеку прекрасну Вікторію, яка мило всміхалася комусь. Він завмер на місці, на кілька секунд забувши про всі проблеми свого життя. У цей момент Вікторія теж глянула в його бік, їхні погляди зустрілися. Однак Дем’ян не знав, що вона — принцеса Катару.

— Ти йдеш, Дем’яне? — покликав його Логан. — Ходімо, допоможеш із шашликом.

Дем’ян неохоче відвів погляд і рушив за другом, усвідомлюючи, що не міг відірватися від Вікторії. Принцеса теж не розуміла, що з нею відбувається. Адже вона повинна бути заручена з принцом Хусейном — їхні батьки вже домовилися, а заручини призначено на наступний місяць. Але тепер, побачивши цього мужнього й привабливого хлопця, вона раптом почала сумніватися…

Крістіна помітила зміну в сестрі, але не встигла їй нічого сказати, бо в цей момент служниці Аннета й Соломія вибігли до зали й, задихаючись, підбігли до Вікторії.

— Ваше Величність, принцеса Вікторія! — схвильовано почала Аннета. — Треба негайно зупинити Гіорга, батька Амірана!

Вікторія спохмурніла:

— Що сталося?

Соломія стривожено пояснила:

— Ми з Аннетою бачили, як Гіорг сильно напився! Він кричить, що хоче спалити ваш маєток! Вже пішов по каністри із бензином!

Вікторія й Крістіна в жаху перезирнулися.

— Потрібно негайно це зупинити! — твердо сказала Вікторія.

— Я з тобою, сестро! — рішуче підтримала її Крістіна.

Вони кинулися слідом за Гіоргом. У цей час Дем’ян, не зводячи очей із Вікторії, помітив, що вона з сестрою кудись поспішила. Він хотів лише ще раз зустрітися з її поглядом, але, побачивши тривогу на її обличчі, зрозумів, що щось відбувається.

Не роздумуючи, він вирушив слідом. Раптом знадобиться допомога…

У домі пахло свіжовипраною білизною та легким ароматом супу, що тільки-но почав кипіти на плиті. Нюра, перебираючи речі, бурмотіла собі під ніс:

— Прийде п’яний… не п’яний…... п’яний, не п’яний…

Але тривога не полишала її. З того часу, як Аміран пішов, в домі відчувалося напруження. Гіорг не міг змиритися з цим.

І ось, грюкнувши дверима, в дім увірвався він — п’яний, розлючений, з пляшкою в руці. Його очі палахкотіли, а губи тремтіли від люті.

— Патаскуха! — кричав він, похитуючись. — Патаскушниця! Вона забрала нашого сина!

Нюра знала, що сперечатися з ним безглуздо. Головне — не дати йому натворити лиха.

— Гіорг, проходь за стіл, я тобі супчику наллю… — з напруженою усмішкою сказала вона, намагаючись заспокоїти його.

Але він її не чув. Він шукав щось, рився в речах, бурчав.

— Де каністра із бензином?

Нюра похолоділа.

— Мій чоловіче… не гарячкуй… Аміран щасливий з нею, зараз він у безпеці. Залиш їх у спокої, не чіпай дітей!

Але Гіорг уже знайшов каністру. Його пальці стиснули ручку, очі палають безглуздя.

— Ах, спалю її королівську родину!

— Ні, Гіорг! — Нюра кинулася до нього, впала перед ним на коліна. — Віддай мені каністру, я благаю тебе! Якщо зробиш це, тебе у в’язницю заберуть, і що я тоді робитиму?

Вона намагалася вихопити каністру з його рук:

— Не роби дурниць, віддай мені каністру!

Але Гіорг не поступався:

— Жінко, віддай каністру по-хорошому… Віддай, я сказав!

Йому вдалося вирвати її з рук Нюри, і він грубо штовхнув її. Вона впала на підлогу з криком.

І в цей момент вбігли Вікторія, Крістіна та їхні служниці.

— Гіорг, зупинись! — крикнула Вікторія, хапаючи його за руку.

— Подумай про свою родину! — підтримала її Крістіна.

Соломія допомогла Нюрі піднятися, а дівчата продовжували боротися за каністру.

— Подумай, що скаже твій син Аміран! — додала Анетта.

Але Гіорг лише ричав:

— Замовкніть всі! Віддайте мені каністру!

Раптом він штовхнув Крістіну та Анетту. Дівчата впали на підлогу, а Анетта вдарилася головою.

Тоді до нього підійшла Вікторія.

— Гіорг, що ти робиш? Заспокойся… — її голос був твердий, але спокійний.

— Відчепись, східна стерво! — пробурчав він.

Він уже замахнувся, щоб відштовхнути її, але раптом у дверях з’явився незнайомий хлопець.

— Ти хто такий, хлопче?! — здивувався Гіорг.

Дем’ян не відповів — просто вдарив Гіорга в обличчя й міцно його схопив, щоб той не наробив дурниць.

— Пусти мене, ідіоте! — заревів Гіорг.

Раптом він схопив ніж зі столу й ударив Дем’яна в груди. Потім, поки всі були шоковані, кинувся навтьоки.

Кров забризкала його сорочку.

Гіорг вибіг з дому й зник у ночі.

Вікторія кинулася до Дем’яна, їхні погляди зустрілися.

— Дай мені подивитися твою рану…

Але він лише похитав головою.

— Я повинен його зупинити.

І, незважаючи на біль, побіг слідом за Гіоргом.

Вікторія дивилася йому вслід, вражена.