Глава 10. Кохання всупереч.

Глава 10. Кохання всупереч.

Україна, Дніпро.

У розкішному домі королева Олена, радісно посміхаючись, звернулася до Лізи:

— Лізо, дорога, я повинна йти з Бритні обирати прикраси для весілля. Ти, будь ласка,доглядай за молодшими сестрами. За трійнятами. Нехай граються, але не галасують занадто сильно.

Ліза тихо кивнула, не промовивши ані слова. Її серце стиснулося від заздрості, адже Савва, її брат, одружується з Бритні. Вона повинна була погодитися, хоча відчувала, як усе всередині її протестує.

Коли мати з Бритні пішли, Ліза знову занурилася в самотність. Незабаром до неї підійшла зведена сестра, принцеса Маліка, і сказала, що збирається розбирати документи зі своєї юридичної фірми. Ліза, не піднімаючи очей, кивнула на знак розуміння. Її життя ставало все більш нестерпним: замість того, щоб жити власним життям, вона постійно була зайнята турботами про молодших сестер.

Та раптом у двері постукали. Ліза не кликала слуг і встала, відкривши двері. Перед нею стояв Олаф — той самий мисливець, який колись врятував їй життя. Він простягнув їй букет польових квітів з легкою посмішкою.

— Це тобі, — сказав він, дивлячись їй в очі.

Ліза усміхнулась, її серце тремтіло.

— Ти прийшов… — промовила вона, відчуваючи, як радість охоплює її. — Я так тебе чекала.

Олаф, дивлячись на неї, трохи нахилив голову.

— Хочеш поїхати зі мною? Я хочу показати тобі щось.

Ліза нервово оглянулася на сестер, що грали на підлозі, і сказала:

— Але мені потрібно приглянути за ними.

Олаф підійшов ближче, переконливо дивлячись на неї.

— Це ненадовго. Ти ж можеш залишити записку Маліці, вона все зробить. Поїхати зі мною — це твій шанс провести час без турбот.

Ліза задумалась, але потім кивнула.

— Добре, я напишу записку Маліці, а ти почекай.

Вона швидко написала коротку записку і, залишивши її на видному місці, повернулася до Олафа.

— Піду з тобою.

Олаф широко усміхнувся, і вони разом покинули палац. Олаф відвіз її до Запоріжжя, де знаходилась Долина Водоспадів. Ліза була вражена красою цього місця.

— Це… неймовірно! — сказала вона, поглянувши на величні водоспади, що спадали з високих скель.

Олаф стояв поруч, спостерігаючи за її реакцією.

— Я знав, що тобі це сподобається, — сказав він. — Тут ти можеш бути собою, не думаючи про дворцові правила.

Ліза відчула, як її тривога зникає. Вода, що блищала на сонці, приносила їй спокій. Вони проводили час, насолоджуючись природою, і незабаром, не помічаючи, як це сталося, опинилися під водоспадом, де, сміючись і граючи, ставали все ближчими один до одного.

— Ти чудо, Ліза, — сказав Олаф, дивлячись їй в очі. — Я радий, що ми тут удвох.

Ліза, не в силах приховати своїх почуттів, прошепотіла:

— Я теж рада… Я ніколи не думала, що буду тут з тобою.

Між ними виникла напружена тиша, а потім вони відчули, що не можуть відвести один від одного погляди. Ліза та Олаф почали цілуватися, їх поцілунки ставали все пристраснішими. Вони не могли думати про правила, про те, що буде далі. Ліза знала, що це порушення всіх сімейних очікувань, що її родина ніколи не пробачить їй такого кроку, але в цей момент вона не могла зупинитися.

Вони продовжували бути разом, насолоджуючись тим, що було, без жалю, але й з тривогою, що їхня близькість може призвести до наслідків.

До магазину Самії зайшов красивий та симпатичний принц Катара Даніель — син Великого Еміра Ібрагіма та королеви Олени. Він з цікавістю дивився на сукні, і його погляд зупинився на Самії. Підійшовши до неї, він запитав:

— Ви самі шиєте ці сукні?

Самія трохи засоромилася, але відповіла з гордістю:

— Так, це я шила сукні.

Даніель, почувши приємний голос дівчини, відчув, як його серце забилося швидше. Він не міг не захоплюватися її красою.

Самія, помітивши його погляд, сором'язливо запитала:

— Що ви хотіли?

Оживаючи, Даніель усміхнувся і сказав:

— Мені потрібна біла сорочка.

Самія швидко знайшла підходящу сорочку з золотими узорами і простягнула її йому. Даніель приміряв її, і йому дуже сподобалося, як вона сидить.

— Це ідеально, — сказав він, — Але мені потрібно ще замовити піджак для подальшої події.

Самія усміхнулася і погодилася:

— Звичайно, я можу допомогти. Зніму мірки.

Вона почала акуратно знімати мірки з Даніеля, і кожне її дотикання ставало для нього гарячим і електричним. Він не міг не помітити, як він почувається поруч з нею.

Коли вона закінчила, вона сказала:

— Піджак буде готовий через тиждень.

Даніель витягнув гроші і оплатив сорочку, а потім, трохи невпевнено, запитав:

— Ви не хочете піти зі мною на день народження мого друга? Я б хотів скласти вам компанію.

Самія, не роздумуючи, погодилася. Такий симпатичний хлопець, не кожен день зустрінеш.

— Із задоволенням, — сказала вона з усмішкою.

Даніель уточнив:

— Як вас звати?

— Самія, — відповіла вона.

— Гарне ім’я, — сказав він, — Побачимось ввечері за рогом через годину.

Задоволений принц покинув магазин, а Самія залишилася стояти, червоніючи від несподіваної симпатії до нього. Її серце зворушила його щирість та увага. Вона відчула, як щось всередині неї почало змінюватися, і не могла не думати про те, як приємно буде провести вечір з таким чоловіком.

Час минав...Самія трохи хвилювалася, але внутрішньо відчувала, що цей вечір може стати початком чогось нового та неочікуваного. Вона переодягнулася в одне з власноручно пошитих платтів — просте, але елегантне, — і перевірила себе в дзеркалі. Її серце билося швидше, і вона намагалася впоратися з хвилюванням.

Коли вона вийшла з магазину, на розі стояв Даніель, одягнений у той самий білий наряд з золотими узорами, який вона шила для нього. Він помітив її відразу і підійшов з легкою посмішкою на обличчі.