Глава 9. Таємниці під загрозою

Глава 9. Таємниці під загрозою

Таємний шлюб Сибіл та Амірана

Польща, Краків

Через декілька днів Аміран і Сибіл перетнули кордон, залишивши позаду Близький Схід і своє минуле. Вони вирушили в Польщу — країну, де їх ніхто не знав і не шукав.

Там, у невеликому містечку, вони знайшли прихисток. Аміран орендував невеличкий будинок серед лісу, подалі від міського шуму та сторонніх очей.

Але він знав: без шлюбу вони завжди будуть у небезпеці.

Він звернувся до місцевого священника, старого та доброго чоловіка, і умовив його провести вінчання таємно, без свідків, без розголосу.

— Ви впевнені? — запитав священник, дивлячись на молодих людей.

— Так, — тихо відповіла Сибіл, стискаючи руку Амірана.

Її очі були повні страху та надії. Вона не знала, чи правильно робить, але її серце підказувало: це її доля.

Церемонія була простою. Не було дорогих суконь, коштовних прикрас, натовпу гостей. Тільки свічки, тиха молитва та їхні обітниці, які лунали під старовинним кам’яним склепінням церкви.

— Віднині ви чоловік і дружина, — промовив священник, благословляючи їхній союз.

Аміран поцілував Сибіл. Це був не просто поцілунок — це була обіцянка:

"Я захищу тебе. Я не дозволю тебе забрати."

Тепер вони належали один одному. Але що буде далі? Адже сім'я Сибіл не забуде про її зникнення...

Тим часом у королівському палаці в країні Катарі

Шейха-принцеса Тамара, вирішивши відвідати молодшу сестру, вирушила до її спальні. Останнім часом Сибіл поводилася дивно, і Тамара була впевнена, що вона щось приховує. Вона сподівалася знайти хоч якісь сліди, які пояснили б її вчинок.

Підійшовши до дверей, вона легко постукала, але не отримавши відповіді, ввійшла всередину. Спальня була тихою і порожньою. Сибіл не було. Її ліжко було акуратно заправлене, але на подушці лежало щось, що відразу привернуло увагу Тамари — лист, зав’язаний червоною стрічкою.

Тамара підійшла до ліжка і обережно взяла лист. Усередині вона знайшла кілька рядків, написаних каліграфічним почерком, який вона одразу впізнала як почерк самої Сибіл.

Вона розгорнула лист і почала читати:

«Дорога сестро Тамара,

Якщо ти читаєш цей лист, значить, ти вже зрозуміла, що я пішла. Я не прошу вибачення, але я повинна бути чесною з тобою. Моє життя тут, у цих стінах, більше не має сенсу. Я втомилася від постійного контролю і твого нагляду, який душить мене. З Аміраном ми знайшли один одного, і разом ми можемо бути вільними, незважаючи на всі загрози, які можуть нас чекати.

Я знаю, що ти розчарована в мені, і я не осуджую тебе за це. Але я повинна була вчинити так, як вчинила. Я не можу жити в неволі чужих очікувань, бути тією, ким мене хочуть бачити. Ми з Аміраном йдемо, і нам не потрібно нічого, крім один одного.

Прощавай. Бажаю тобі знайти свій шлях і стати тією, ким ти хочеш бути, а не тим, ким тебе змушують бути.

З любов’ю,
Твоя сестра, Сибіл.»

Тамара відкинула листа і відчула, як всередині все зжимається. Вона довго стояла, дивлячись на нього, усвідомлюючи, що це не просто втеча, а цілий виклик. Сибіл не побоялася порушити все, що було їм так дорого. Ця зухвалість, ця незалежність, здавалося, руйнували не тільки всі її плани, а й саму сутність сімейних традицій.

Тамара стисла листа в кулаці і з люттю повернулася до свого кабінету. Вона вже знала, що Алі повинен дізнатися про це, і що їм не лишається часу на роздуми. Рішення було прийняте.

Але в глибині душі Тамара відчувала, як холодний страх охоплює її серце: що, якщо Сибіл і Аміран дійсно зможуть піти і знайти своє місце в цьому світі, навіть якщо це буде поза межами їхньої влади і контролю?

Тамара стояла в своєму кабінеті, стиснувши в руках лист, який тільки що отримала. Гнів переповнював її, і вона, не витримавши, розпахнула двері і направилася до слуги.

— Як ти могла?! — закричала Тамара, дивлячись на служницю, яка стояла перед нею з опущеною головою. — Ти дозволила Сибілу втекти? Ти порушила всі наші правила!

Служниця, стоячи з опущеними очима, мовчала, не наважуючись виправдовуватись.

— Я наказала тебе, — продовжила Тамара, — А ти знову допустила цю помилку! Ти отримаєш покарання за свою недбалість!

Служниця похитнулась від страху, але не посміла нічого сказати. Тамара розвернулася і пішла до столу, дістаючи з ящика телефон.

— Алі має дізнатися про це, — сказала вона, набираючи номер.

Через кілька секунд трубку підняв Алі, і його голос прозвучав строгим і рішучим.

— Що сталося, Тамара?

— Сибіл зникла, — відповіла вона з нервовістю в голосі. — Вона втекла з Аміраном. Допомогла їй служниця. Я покарала її, але тобі потрібно знати, що це катастрофа. Сибіл розірвала всі зв'язки з нами.

Гнів Алі не змусив себе довго чекати.

— Що?! — його голос звучав з погрозливим хрипом. — Вона втекла з Аміраном? Скажи мені, де вони, і я особисто наведу порядок.

Тамара мовчала в слухавку, нічого не маючи йому відповісти.

— Я відправлю людей їх шукати, — сказав Алі. — Я велів їм повернути їх будь-якими засобами. А Аміран отримає сто ударів кнутом, коли повернеться. Ти мене зрозуміла?

— Так, зрозуміла, Алі, — тихо сказала Тамара.

— Це не залишиться без наслідків, ніхто не повинен знати, навіть наш батько емір Катар. Знайдуть їх і приведуть. Я особисто сам буду з ними розбиратись, — відповів Алі, його голос звучав жорстко і непохитно.

Тамара поклала трубку і з роздратуванням подивилася на слугу. В цей момент її погляд пом'якшав, але вона все ж продовжила:

— Нехай знають, що з нами краще не жартувати.

Тим часом, в іншому кінці палацу, Велика принцеса Рахіма сиділа в своєму уединеному кабінеті і випадково підслухала розмову. Серце її забилося швидше від хвилювання. Вона розуміла, що якщо Алі покарає Сибілу і Амірана так жорстоко, це може зруйнувати все, що залишилося від родини.