2 частина

                                                                    ІІ  частина
-Їдуть! Їдуть! Свати їдуть!- в кімнату залетіла молодша сестра.- Лейло, жених приїхав!
   Лейла, вбрана в весільну білосніжну сукню, підбігла до вікна, сподіваючись побачити там коханого, і обімліла зі страху - біля весільного кортежу стояв...Рустем.
   В кімнату заглянув батько:
-Ну що, красуне, ти вже готова?
-Тату, що все це значить? Де Макс? Чому приїхав Рустем?!! Що тут відбувається?
-Немає більше твого Макса, загинув він,- знехотя промовив батько.
-Як загинув? Що ти таке кажеш?! Це що, жарт такий?
-Та який там жарт...Це правда, загинув твій наречений,  від рук невідомих бандитів...
   Лейлу ніби вдарило електричним струмом:
-Невже ви це зробили? Невже?! Тату, як ти міг?!!
-Припини істерику, у тебе сьогодні весілля, і ти вийдеш заміж за Рустема...В тебе немає іншого виходу, дочко...Якщо ти хочеш зберегти свою дитину - мусиш вийти  за Рустема...
   Лейлі здалося, що світ навкруги захитався. Їй хотілося плакати, кричати, і їй було начхати на всіх, на цілий світ...Бо що їй до всього світу, коли в ньому більше немає Макса? А як же його батьки? Господи, що вони про неї подумають?  І як їй тепер жити з цим все життя, знаючи, що через неї загинув коханий, батько її дитини? Як вона зможе це все пережити? Вона ж не зможе навіть попрощатися з ним тепер...
   Ніхто із гостей на весіллі не бачив, щоб наречена плакала. Трагедія ніяк не відобразилася на її обличчі, тільки очі немов застигли, в них потух вогник життя і радості. Вона ходила, розмовляла, спілкувалася, навіть інколи посміхалася, але невимірна печаль, яка струмувала з її очей, спонукала рідних і друзів замовкати і відводити погляд в бік...

    А в цей час в Дніпрі "швидка допомога" з величезною швидкістю мчала по проспекту, розриваючи своєю сиреною тишу ранкового міста. В її салоні лежав закривавлений хлопець, якого намагалися врятувати медики.
- Стан критичний... Тяжкі тілесні пошкодження...Переломи...Ножові поранення...Пошкодження внутрішніх органів...Велика втрата крові...Переохолодження...Ніяких прогнозів давати не буду, нічого не обіцяю,- повідомив лікар батькам.- У вас ще діти є?
- Ні, немає...- тихо прошепотіла мама блідими вустами.
-Тоді тримайтеся...
-Лікарю, врятуйте його, благаю...
-Ми зробимо все, що в наших силах. А на все інше - воля Божа.
    Максима забрали в операційну, а налякані і розгублені батьки лишилися чекати в коридорі. Це очікування, ця невизначеність були найстрашнішими. За вікном починався новий день, який мав стати найщасливішим в житті їхнього сина, а став найтрагічнішим...
   Батьки були впевнені, що  трагедія, яка сталася з їхнім сином - справа рук саме родичів Лейли. Вони були налякані і шоковані. Хвилини і години, проведені під дверима операційної, здавалисянескінченно довгими, здавалося, що часзупинився на місці.
   Нарешті через декілька годин з операційної вийшов лікар і повідомив, що Максим живий, але що буде далі - не знає ніхто, окрім Бога. Хлопця помістили в реанімацію, і кожна хвилина його життя могла стати останньою для нього...
   ...Весілля було пишним і багатим. Заплативши за наречену щедрий калим, Рустем, відвіз її в невеличке село на узбіччі області, де  жив разом зі своїми батьками в великому сучасному домі. Лейлі все це здавалося кошмарним сном.Засинаючи кожного вечора, вона сподівалася, що цей сон обов'язково закінчиться, і що прокинувшись одного ранку, вона побачить поруч Макса, розповість йому про цей нічний кошмар, а він засміється і , обіймаючи її промовить:
-У всьому винна твоя подушка. Вона мені відразу не сподобалася...
   Але щоранку прокидаючись, вона бачила поруч чоловіка, якого не кохала, і якого ніколи не змогла б покохати, тому що його руки були заплямовані кров'ю Макса.
   Рустем і його батьки дуже добре до неї ставилися, оточили турботою і увагою, і причиною такої турботи було те, що хлопець ніколи не зможе мати власних дітей. Тому дитину Лейли вони згодні були прийняти за рідну і виховувати її як свою кровиночку.
   Мама Рустема, пишногруда і пишнотіла жінка літнього віку з пофарбованим в каштановий колір кучерявим волоссям, наставляла молоду невістку:
-Запам'ятай, дочко, ти повинна щоранку прокидатися раніше за чоловіка, готувати йому каву та подавати в постіль,  повинна слухатися його і погоджуватися з усім, що він говорить. Якщо він говорить, що сніг чорного кольору, значить так воно і є насправді.
   Лейла мовчки слухала її і виконувала все, немов робот, але очі в неї були сумні і думками вона була далеко звідси.
   ...А Макс всі ці дні, тижні, місяці боровся зі смертю, відвойовуючи у неї буквально кожен день свого життя. Лікарі ставили невтішні діагнози, і лише батьки сподівалися на краще, молячись за сина.
І на подив всім він вижив, його сильний молодий організм поборов смерть та недугу. А потім почалися довгі дні і місяці повернення до нормального життя. Інколи йому здавалося, що всі спроби стати на ноги були марними, і він ладен був зробити щось з собою, і його зупиняло лише одне - Лейла. Він кохав її досі і знав, що вона носить його дитину. А вся ця трагедія, яка сталася з ним, не посіяла в його серці ненависті, він був певний, що кохана ні в чому не винна.
   Батьки боялися навіть промовляти її ім'я вголос при синові, вони боялися помсти її рідних. Через далеких знайомих вони дізналися, що Лейла вийшла заміж за іншого і поїхала десь в віддалене село, але Максові про це вирішили нічого не казати. Навчання в театральному коледжі довелося відкласти на цілий рік. Повернувшись до нормального життя, Макс закінчив коледж та вступив до Київського театрального інституту. Квартиру в Дніпрі батьки продали і  переїхали разом з сином до столиці...
   ...Підходив до кінця сьомий місяць відсутності Макса. Лейла повинна була незабаром народити. Вагітність протікала добре, без ускладнень, дівчина з нетерпінням чекала появи на світ своєї такої дорогоцінної дитини, адже ця крихітка буде єдиною радістю в її житті, буде живою частинкою чоловіка, якого вона кохала і пам'яттю про нього.
   Настав довгожданний день пологів. Разом з нею до пологового будинку поїхала свекруха.
- Тобі немає про що хвилюватися, люба,- заспокоїла Лейлу літня акушерка, коли її везли в пологове відділення,- ти молода, здорова, красива.Думай про дитинку і все буде добре!
   Пологи пройшли нормально, втомлена породілля задрімала, а коли прокинулася, побачила поряд із собою величезний букет троянд і Рустема, який щасливо посміхався. Він ніжно поцілував дружину і прошепотів:
-Спасибі за донечку, люба...Я кохаю тебе...
   Лейла заплющила очі і посміхнулася, уявляючи, що ці слова говорить їй Макс. Донечку назвали Севінч, що означає "радість". Взявши на руки крихітний згорточок і поглянувши на маленьке личко, Лейла побачила Макса.Донечка дивилася на неї блакитними очима свого батька і була його копією- світлошкірою блондинкою.І лише довгі пухнасті вії та чорні брови вона успадкувала від своєї матусі.
   Рустем та його батьки були збентежені слов'янською зовнішністю дитини, але сподівалися, що з часом вона переросте, і колір її волосся зміниться на темніший, адже таке часто трапляється у дитячому віці. Дівчинку вони любили як рідну, дали їй своє прізвище і намагалися забезпечити всім найкращим. Лейла теж знайшла розраду у донечці і стала хорошою матір'ю для своєї Севінч. Дівчинку для зручності всі називали Сівіною або Сівінкою... Та дівчинка, підростаючи, все дужче і дужче ставала схожою на свого біологічного батька, і невдовзі це почало не давати спокою Рустему і його батькам, особливо мамі.
-Ти чув, синку, вже всі сусіди на вулиці балакають, що це не твоя дитина! Це ж така ганьба, що із двору соромно вже виходити! Ти чув, що говорять?!- жалілася вона Рустемові.
-Так...Чув. А чого ти хочеш, мамо? Дитина ж і справді не моя.
-Я з самого початку говорила, що нам не потрібна наречена з чужою дитиною під серцем,так це все він, твій батько! Старий дурень! І що тепер робити? Як цей сором пережити? Потрібно віддати її назад батькам!!!
-Мамо, що ти таке говориш?!! Як це віддати?! Лейла ж не річ якась! Я кохаю і її, і доньку! І мені байдуже, що говорять сусіди!- Рустем захищав свою дружину і доньку від нападок матері як міг. Але спокій і щастя в сім'ї було зруйноване назавжди. Свекруха зробила життя Лейли нестерпним, і з часом налаштувала проти неї і чоловіка та сина. Особливо всіх нервувала блакитноока білява Сівіна. Життя Лейли поступово ставало схожим на пекло, і проживши так два роки, вона не витримала, і озирнувшись на своє життя, жахнулася:
-Господи, та що ж це таке зі мною відбувається?! Я ж вільна людина, і можу сама вирішувати своє життя, свою долю! Я не можу жити все життя з чоловіком, який причетний до смерті Макса! Я ж навіть не знаю, де могила коханого...Ой, Максику, Максику, як могло з нами таке трапитися в європейській державі? Ні, я більше не можу так жити!!!
   І вона наважилася зробити крок, який змінив все подальше її життя- вона забрала доньку, і покинувши чоловіка, повернулася додому, в будинок батьків.  Батько був обурений її вчинком:
-Як ти могла так вчинити! Я не збираюся виховувати чужу дитину і годувати її! У неї є батько, який повинен її утримувати!
-У неї немаєбатька!- різко відрубала Лейла.- І ти це прекрасно знаєш, тату!  І його смерть все життя буде стояти поміж нами...Скажи мені чесно, тату, тебе не мучить совість? Ти спокійно спиш?
- Не мучить! Той покидьок поплатився за свою зухвалість і нахабство! Як він смів спати з тобою, як він смів зродити тобі дитину? За такі вчинки треба розплачуватися кров'ю!
-Що ти таке говориш? Невже ти не розумієш, що спав він зі мною тому, що я сама цього хотіла, бо я його кохала! Ти не мав ніякого права його карати, ти не Бог!
-Так, я не Аллах, це по-перше, по-друге, я особисто його не карав, а по-третє, він очернив мою сім'ю, і за це поплатився!
-Але це моє життя, розумієш? Моє! І я хотіла його прожити з Максом! Я маю право сама вирішувати як мені жити і з ким!
-Досить базікати! Негайно повертайся до свого чоловіка!
-Ні,- твердо промовила Лейла,- в той дім я більше не повернуся!
-Але і в цьому домі для тебе немає місця. Якщо ти не повернешся до чоловіка, я вижену тебе звідси!
   Лейла гордо підняла голову:
-Ну що ж, тоді мені немає чого робити в цьому домі. Прощавайте!
   Мама і сестри плакали, благали батька змінити гнів на милість і не виганяти доньку з маленькою дитиною з дому, але він був невблаганним.
-Вона повинна повернутися до свого чоловіка! Їй не місце в моєму домі!
   Лейла попрощалася з мамою та сестрами, взяла маленьку Сівіну на руки і пішла на автобусну зупинку.А через годину поїхала звідси назавжди...