Глава 4

Дорогі читачі буду вдячна за будь який коментарій. Люблю, цілую, обнімаю ❤️

23 березня
 

Проснувшись за дві години до навчаня я не поспішаючи почала збиратися. Спочатку по плану водні процедури. Сходивши в душ я почала думати що ж мені вдягнути. Для мене це завжди було легко та зараз це було аби як складно. Хотілося бути і гарною та не сильно народитися, тому я наділа чорні джинси з високою посадкою та в'язану кофту жовтого кольору. Кофта була трішки свободою та теплою. На ноги натянула чорні кроси. 
Спустившись на низ попрямувала на кухню. Але там була лиш Віта. Бистро поснідавши я направилася до університету.

Прийшла до навчального закладу десь за півгодини. До началу лекцій залишилося двадцять хвилин. На першому поверсі я знайшла свій розклад. Так-с перший урок у нас інгліш, так як я навчаюся на журналіста. Пройшовши декілька коридорів я остаточно заблукала. Я пішла до вікна й сіла на підвіконня. Посидівши десь хвелин двадцять зрозуміла що я остаточно запізнилася на лекцію. Та сильно я не змогла впасти в депресію як побачила що до мене наближається компанія хлопців. Швидко скосивши з вінка я побігла до них.

-ей вибачте юначе, ти не міг би мені допомогти знайти мені мій кабінет?- я тільки усміхнулася й з надією дивилася на нього.
-ти що малявка зовсім знахабніла? Навіщо до мене підійшла?-ого, цього я зовсім не чекала,
- а ти що пуп землі що до тебе навіть підійти не можна?-фу, який він злий й пихатий
- а якщо й пуп? То що?- ну за що це мені? Я ж тільки хотіла спитати де знаходиться потрібний мені кабінет. 
Я тільки стояла й дивилася на нього. Боже який він гарний. Високий, я діставала йому до грудей. Карі очі й біляве волосся. Ух... Тут стає гаряче. З думок мене витягнув його друг. Такий же гарний, кучерявий, голобоглазий, а волосся якесь необично чорне. 
-ей, мелочі? Який кабінет потрібен?- хм.. а цей доволі чемний, потрібно було спочатку до нього звернутися.
-іноземного.-тільки й змогла видати я
- так тобі потрібно піти прямо по цьому коридору і звернути на право там тий сама розберешся.- він лагідно усміхнувся. Я тільки хотіла подякувати як вони пішли. Ну й ладно. Побіжу в аудиторію бо й так запізнилася 
 

Забігши в аудиторію на мене покотилися любопитні очі студентів та вчителя. Молодий десь років 30 чоловік 
-юна леді, ви заблукали?- звернувся він до мене.
-еее... Навіть незнаю. Я новенька, студентка першого курсу журналістики.
-так тоді все правильно, тобі до нас. Може приставишся? 
-костюк Альона Батьківна, 18 років.- все що я сказала, ну а навіщо їм знати більше?
-18 ?- хтось викрикнув в аудиторії.-та ти напевно шутиш?-повторилося знову
-та ні, мені 18, тільки скоро буде 19. А ще я пішла до школи на рік раніше.- так я до школи пішла в 5. А все тому що я в п'ять вміла читати, писати й рахувати малі числа. 
Ну добре проходь.- перебив вчитель нашу захопливу розмову.

Я сіла біля вінка з самого заду. Та записувала лекцію. Я й не замінила як продзвенів дзвінок і в кабінеті нікого не було. Ну що ж пішли шукати буфет?

Пройшовши на перший поверх зразу замітила кафе, як на мене не погане.
Взявши чим підкріпитися я пішла за вільний столик, але озирнулася коли крикнули моє ім'я.
-Льона!-це був знайомий голос, я живо повернула голову й чуть не випустила підніс з моєю трапезою.

-да не вже! Це правда ти? Я думав що обізнався! Що ти тут робиш? Як сюди занесло?-все не переставав лепетіти хлопець. Це був високий чорнявий хлопець і в ньому я впізнала Макса, мого друга зі школи. 
-Макс? Це ти? Боже як ти змінився. А я от тут навчаюся, сьогодні перший день як, тому будеш моїм гідом по кабінетах.

-Да, як давно ми не бачилися!-почухаа він затишок з дурною усмішкою-а давай після того як поїмо я тобі міні-екскурсію влаштую?

-ну а що? Не погана ідея. Я навіть за.

Уже через двадцять хвилин ми разом йшли по коридору одного із корпусів. Провівши екскурсію ми попрощалися і я пішла на другу пару. А їх в мене сьогодні 3.

День пройшов швидко, а я ні з ким познайомилася з групи. Та нічого в мене ще я час. 
Прийшовши додому я нікого дома не застала. Віта на танцях, мама зі Стасом поїхали по справах. Тому зайшовши на кухню зробила собі бутіків й налила соку апельсинового пішла в кімнату. В кімнаті я включила ноут і дивилася фільм. Та додивитися мені не судилося. Мені стало нудно. Ну а що? Ну не можу я сидіти довго за фільмом. Подумавши що можна зробити я пішла розглядати будинок. Так я нашла піаніно. Тут є піаніно? Ух ти та тут є й синтезатор і гітара. Цікаво хто тут грає на них? Треба буде спитати за вечерею.

Вмостившись за піаніно почала грати мелодію власного виконання й наспівувати пісню яку теж сама склала. Ааа напевно я так і не розказала про себе й мої хобі. Знач так я відміно вчуся, малюю та займаюся співами. Але й раніше ходила на танці. Ну що ж значить сижу я така граю, нікого не трогаю, як зненацька мені хтось положив на плече руку. Я аж підскочила він подиву. Повільно повертаю голову та бачу Віту з усмішкою на всі 32. 
-ти чого лякаєш?-питаю я в неї- і чому така дивна усмішка?- наче щось задумала 
-так я й задумала. Ти просто повинна зіграти цю пісню в мене на день народження.
-що? На день народження? Коли?- я чуть за стільчика не впала.
-через неділю, а точніше в наступні вихідні.-знач так якщо сьогодні четвер то.... Ні нізащо.
-ну будь ласка. Ну прошу. Ну будь ласка.-і дивиться на мене зі своїми великими очима. Що просто сил немає. Тому я здалася.
-ну добре. Як що так сильно просиш, то гаразд зіграю. Все-таки тобі 6 буде
-УРАААААААА- ще й скакає наче зайченя.-тільки празнік буде в стилі принцес і обов'язково з маскою.- оце мала дає. А тепер придставим картину: іде принцеса з ростом 160 з кепкою. Ні та таких принцес немає. Ну що ж поробиш. Слово дитини закон. 
 

Якщо сподобалось став коментар та зірочки ❤️