Глава 4. Як я зустрів мертву дівчинку

«Як я зустрів мертву дівчинку

Привіт, мене звуть Хімонайвара. Нещодавно я відсвяткував свій сотий день народження. Нарешті повноліття! Усе життя я провів у Королівстві Нелум, у досить великому місті недалеко від Ароса – столиці нашої великої держави. Втім, у Аросі мешкає моя тітка. Ми з нею в гарних стосунках, тому я часто гостював у неї. Завдяки цьому я знав про все, що там відбувається. Іноді це були якісь дрібниці, а іноді справді важливі речі, що впливають на життя всієї країни.

Хоча, якщо бути зовсім відвертим, я так часто приїжджав до тітки не тільки для того, щоб побачитися з нею або дізнатися останні звістки. Щоразу опиняючись у столиці, я сподівався хоч краєм ока побачити Кауріона Галанодель – великого воїна та миротворця. Кажуть, він не програв жодної битви, коли вів у бій своїх ельфів, та мав би зайняти місце свого батька – стати главою старовинного роду. Я завжди захоплювався Кауріоном і дуже хотів би бути схожим на нього.

Саме тому ще в дитинстві вирішив вступити до рядів армії, коли виросту. Мріяв потрапити до його загону й багато чому в нього навчитися, але вийшло не так, як я хотів. Ще до мого повноліття він кинув усе і поїхав жити в якесь маленьке село Румону. Наскільки ж я тоді був пригнічений та розчарований. Словами не передати!

Я все думав, як він міг усе отак полишити заради однієї людської дівчини? В мені боролися образа на нього, нерозуміння і глибока повага, яка не зникла навіть після цього дивного вчинку. Мені було цікаво, що це за дівчина така, що заради коротких 50 років життя з нею, він ось так відмовився від сім'ї, обов'язків, майбутнього, від усього!

Потім я почув, що в них народилася донька. В цей момент у душі було багато змішаних почуттів. З одного боку, я дуже зрадів за Кауріона, адже був впевнений, що він дуже хотів цієї дитини і її поява принесла йому щастя, а з іншого – розумів, що тепер мій герой ще більше прив'язаний до того злощасного села і цієї швидкоплинної родини.

Я ненавидів його дружину і дочку, та в той же час хотів зрозуміти, чому вони настільки важливі для нього? Що в них такого особливого? Невже вони справді роблять його настільки щасливим? Невже вони можуть дати те, що не може столиця з її можливостями? Невже його маленька родина краща, ніж знатний рід, у якому він виріс?

Всі ці питання не давали спокою, адже я завжди захоплювався ним. А як слідувати за тим, кого не розумію? Як бути схожим на того, чиї погляди не можу розділити?

Не минуло й 20 років, як я дізнався про смерть його дружини та доньки. Мене як блискавкою вдарило. Я мав би радіти, адже це означало, що Кауріон повернеться до столиці і все буде як раніше. Але… Але мені чомусь стало дуже боляче. Так шкода і Кауріона, і його дружину з дочкою. Він же був щасливий із ними, а в результаті не зміг прожити навіть тих коротких 50 років із дорогими людьми.

Подейкували, що це глава роду якось посприяв бунту на селі під час якого родина Кауріона загинула. Адже й причина є – рід Галанодель дуже відповідально ставиться до чистоти власної крові. Усі члени цієї родини – виключно місячні ельфи. В них не вітаються шлюби ані з сонячними, ані з лісовими, морськими чи іншими видами ельфів. Діти, народжені від такого союзу, вже не можуть бути частиною великого роду. А про весілля з представником іншої раси навіть думати заборонено. Тому вчинок Кауріона викликав стільки обурення батька й перешіптувань оточуючих. Саме через це й пішла чутка, що глава роду причетний до смерті своїх нових родичів. Але доказів цьому немає, тож звинуватити його нема в чому. Можливо, він так хотів повернути сина до столиці. Але той не повернувся. Після цього Кауріон зник безвісти, і вже кілька років від нього зовсім нічого не чути. Сподіваюся, що мій герой взагалі живий.

Незважаючи на те, що про навчання в нього можна навіть і не мріяти, я все ж пішов до армії. Та повоювати так і не довелося, адже моїм першим завданням стало освоєння земель драконітів, які ми отримали, перемігши у війні з ними 2 роки тому. Хоча найіронічнішим було те, що цю війну якраз розпочали вони, в надії відтяпати шматочок наших територій. Та зрештою, драконіти програли й ельфи захопили усі їхні землі, що були на материковій частині континенту, а сам розбитий народ відправили на острів, що раніше був лиш невеликою частиною їхньої країни.

І ось, свій 101 день народження я святкуватиму далеко від дому, в поселенні ельфів на території драконячих нащадків. «Що тут може бути цікавого?» – думав я. А ні! Виявилося, що на мене чекає дуже незвичайна зустріч.

У цей день погода була просто огидною. З самого ранку хмари затягнули небо, дув сильний вітер, і, швидше за все, мала початися жахлива гроза. Й саме в такий «чудовий» день мене відправили в ліс по дрова.

Страшенно бісило, що сьогодні випала саме моя черга, хотілося якнайшвидше з цим закінчити. Я просто йшов уперед, збираючи хмиз у кошик на спині. Так не помітив, як зайшов у глиб лісу.

Якоїсь миті я краєм ока побачив невеликий силует, що швидко сховався за дерево. «Шпигун» – промайнуло в голові. Ну, а хто це ще міг бути? Незважаючи на те, що війна вже скінчилася, дехто не погоджувався з її результатами. Таємний рух за повернення споконвічних земель драконітів лише набирає обертів.

Я дістав меч, швидко побіг уперед і вже за мить опинився біля потрібного дерева. Хотів враз завдати удару, але людор у плащі та каптурі хутко відстрибнув назад, дістаючи кинджали. Коли він підняв голову, пильно дивлячись на мене, я побачив… дитину?

Переді мною стояла дівчинка не старше 55 за мірками ельфів (як людині, гадаю, років 10-11), вона пильно дивилася на мене, не зводячи очей з меча. Було видно, що мала дуже налякана. Шпигуни так не дивляться. В них зовсім інший погляд. Та і як ельфійка могла шпигувати для драконітів? Маячня ж.

- Що ти тут робиш? – запитав я.

Але замість відповіді вона почала відходити назад, направляючи на мене кинджали. Дівчинка явно готова була напасти. І тоді я звернув увагу на одну важливу деталь – її очі. Я все життя захоплювався Кауріоном і знав про його рід більше, ніж будь-хто. Їх не можливо було не впізнати – срібні із золотими вкрапленнями. Це характерна риса роду Галанодель.