Розділ 1. Різнобарвні нитки життя. Глава 1. Кожен хоче бути головним героєм власної історії

Їжа є однією із чотирьох цілей життя.

Які інші три - ніхто ніколи не знав.

Персидська приказка

Звичайний міський базар. Шум багатолюдних вулиць, метушня, товари, що переходять з рук у руки. Саме на такому ринку стояв Анер – торговець хутрами, опудалами тварин, різними прикрасами й виробами з кісток. Цей статний чоловік в дорогих шатах видивлявся своїх майбутніх покупців. Він добре знав, що людор*, якому по кишені придбати його товар, мав би бути одягнений у розкішне вбрання, вирізнятися манерами та поважним станом. А тому торговець не виявив особливої цікавості до постаті у чорному каптурі, що упевнено та швидко наближалася до нього.

Усе її тіло закривала довга накидка, обличчя ховалося за темною тканиною. Отак з далеку не можна було ані упевнено назвати расу, ані навіть сказати дівчина це, чи худорлявий парубок. Єдиною прикметною рисою виявилось довге біле волосся, що виглядало з-під каптура. Саме через нього Анер і впевнився, що до нього йде жінка.

- «Тканина доволі цупка, але явно з дешевих. Та й поділ вбрання весь брудний. Ні-і-і…Від такої покупки чекати не варто», - промайнуло в голові торговця. Він поморщився.

Його здогадки підтвердились, щойно дівчина підійшла до прилавку. Вона мовчки поклала на стіл хутряну шкіру, звернену на кшталт мішечка. З неї посипалися кістки, кігті й ікла. Припіднятий від такого руху плащ дозволив детальніше роздивитися одяг. На жаль, він лише підтвердив здогадки Анера. Його погляду відкрились брудні чоботи, звичайнісінькі штани з сорочкою та броня на верхній половині тіла. На поясі висіли пара кинджалів та невеличка сумка. Останньою деталлю у цьому загальному розчаруванні були лук та сагайдак зі стрілами.

- «Уся у чорному… Так лишень мандрівники та найманці ходять, щоб приховати бруд і кров. Й ані в перших, ані в других грошей переважно не водиться», – подумав Анер, але змовчав. – «Ще й броня шкіряна…Вона звісно доволі цупка, але з металевою їй не зрівнятись. Милостивий Аркейне, у неї грошей навіть на те, щоб нормально убезпечити себе немає. Не розумію я тих, хто бодай добротні обладунки дозволити собі не може, але займається подібними ризиками!»

З виглядом повної зневаги, торговець неспішно взяв до рук ікло, розміром з власну долоню. За секунду його очі округлились від страху, й він відкинув ікло на стіл.

- Ти мене вбити хочеш, чи що? Вони ж отруйні!

Дівчина невдоволено зітхнула.

- Я вже прочистила залози.

- Так одразу й сказала б! – крикнув Анер, й, побачивши, що вона дістає з сумки флакончик з зеленою рідиною, поспіхом додав: - І не треба мені пихати його отруту! Параліч мене не цікавить! Продавай деінде!

Дівчина мовчки сховала флакончик назад, й Анер взявся роздивлятися хутро. Воно виявилося дуже якісне, без зайвих дірок, знято професійно. З кісток та ікл можна зробити добротні товари: прикраси, рукояті, статуетки. Багатії за таке гарно заплатять.

- Кардагак? – прищурившись, запитав він. Дівчина кивнула. – І де взяла?

- В лісі, – коротко відповіла його співрозмовниця. Вона не підвела очей. Усе, що бачив чоловік – гарні жіночі губи та краєчок носа.

- Вкрала у якогось мандрівника, що влаштував привал?

- Вполювала.

- Ти? – він окинув поглядом худу фігуру, у якій не нарахував би й 16-ти долоней* зросту. – Щось не дуже віриться. Кардагак, щоб ти знала, сильний хижак.

Дівчина знизала плечима.

- Береш чи ні? – спокійно запитала вона.

Анеру зовсім не хотілося зіткнутися зі справжнім мисливцем, який, впізнавши власну здобич, почне вимагати відшкодувань у торговця, а не в крадійки. Проте можливість отримати настільки гарне хутро змусила неспішно дістати свого гаманця. Він уважно відрахував кільканадцять срібних монет й поклав їх на прилавок. Справжня ціна речей була вищою, та Анер розраховував ще поторгуватися. Може навіть налякати дівчину тим, що здасть її варті, й забрати товар ще дешевше. Але фігура під каптуром, навіть не рахувала грошей. Просто згребла їх до невеличкого мішечка і пішла геть.

- Дивакувата якась… Ну й грець з нею. За те угода надзвичайно вигідна, - задоволено бурмотів собі під ніс торговець, ховаючи покупку в ящик, подалі від зайвих очей.

***

Квіта підпирала спиною прилавок, тримаючи в руках тацю. Вона спостерігала за напівпустою таверною й чекала нових замовлень. За їх відсутності погляд дівчини раз у раз повертався до ельфа у занадто яскравому костюмі з купою усіляких візерунків. Він сидів посеред зали й співав приємних пісень, розважаючи різноманітну публіку: у більшості своїй – людей, але за одним зі столиків вмостилося 2 орки, за сусіднім – котолюдина, по центру – 3 ельфи та 2 людських чоловіки, а майже біля входу у компанії молодої панянки – статний ельф. Доволі незвичне зібрання як для невеликого містечка у серці людського королівства, але триденна ярмарка на ринку пояснювала такий різноманітний набір.

- Курка готова! – крикнув кухар.

Квіта поставила на тацю 2 тарілки й віднесла їх за столик біля дверей. Жінка років 30-35 голосно засміялась, ледь не вдавившись пивом, коли ельф закінчив розповідь, якої Квіта не слухала. Судячи з дещо нахмуреного обличчя ельфа, історія не мала бути веселою.

- Ваша печеня з курки, - ввічливо сказала Квіта, розтягнувши одну з найкращих своїх усмішок. – У нас сьогодні вийшов просто чудовий яблучний пиріг з сиром та корицею. Дуже рекомендую скуштувати. А з вишневою наливкою – пальчики оближеш.

Вона чудово розуміла, що на відміну від потріпаних орків й котолюдини, чиї чоботи от-от розлізуться від часу, ці гості мали гроші. Одяг жінки виглядав звичайним, не надто яскравим, й не тьмяним: прості штани та довга туніка. Але прикраса з дорогоцінним каменем грудях додавала образу деякої коштовності. На поясі висіла гарна позолочена книжка, а біля стільця – посох, прикрашений хвилястим орнаментом. Під ногами ельфа лежала глефа – спис з двома гострими наконечниками. Рослинні візерунки виконані срібною ниткою робили його вбрання більш витонченим та розкішним, ніж в супутниці. Й сам він тримався величавіше, з високо піднятою головою. Ці двоє точно можуть дозволити собі пиріг з цукром та корицею.