Розділ 29. Апокаліпсис

Кулі, одна за одною летіли у моєму напрямку, пронизували простір за долі секунди та нашаровувалися, утворюючи сталеву кірку на енергетичному полі, в метрі від мого тіла.

Раніше, страх сковував мене та душив, але виявилося, що треба було зробити тільки один крок йому на зустріч і подивитися йому в очі, а далі, взявши його за союзника відкрити для себе нове відчуття, яке в десятки, сотні, а то й в тисячі раз збільшувало енергію в середині мене.

Що це було за відчуття? Відвага? Хоробрість? Не знаю, що це було, але це безстрашшя, що прийшло на зміну тому страху, запалило в середині мене небачене зухвальство, і разом з відчайдушністю спонукало на нечуване.

Далі все було як під маною.

Моє тіло ніби розчинилося в просторі і було самим простором, не покидаючи фізичної оболонки. Атоми сполучалися, спілкувалися, взаємодіяли та підкорялися мені безперешкодно. Я відчувала все навколо, а все і всі стали частиною мене, частиною “Чистого полум’я”.

То, що це таке – “Чисте полум’я”?

Що я таке?

Я втратила себе чи віднайшла? Адже саме зараз я відчула силу, ще непідвладну мені та не зрозумілу… Зовсім не ту, яку смакувала раніше. Силу, що лякала, та силу, що спокушала, затуманюючи розум, як наркотиком.

О, це зовсім не ті відчуття, що були до цього… Якщо раніше, мої кістки ламало під дією подібного прояву, то зараз я не відчувала болю взагалі, а натомість, все моє єство наповнилося незрозумілою ейфорією, яка спонукала до непідконтрольних реакцій.

Тисячі… Ні, мільйони іскор навкруги, які з’єднуються в просторі, притягувалися одна до одної та потекли до мене безперервними ріками, в прогресії накопичуючи мій потенціал. І це зводило з розуму від задоволення, так, що мої очі закотилися, а груди розправилися і разом з вдихом, жадібно втягнули в себе цю енергію.

А далі це сталося…

Ніби від одного клацання пальцями, сила вирвалася з мене, як розлючений пес, що стрімко наздоганяв свого кривдника і це було схоже на кінець світу із багато бюджетного голлівудського фільму.  

Земля йшла із-під моїх ніг в прямому сенсі, адже зелений килим, який був застелений під моїми босими ногами, - ожив, та хвилями рвонув у бік моїх противників, підкидаючи їх у повітря, як тенісні м’ячики.

Я відчувала їхній біль та їхній страх, що тільки п’янив мене, і мені не було шкода їх… Перед очима пролітали моменти з мого життя де я була жертвою, і саме ці картинки надавали мені ще більшої впевненості та кровожерливості, відключивши людяність так, ніби її ніколи і не було в моєму тілі.

Чоловіки у формі відчувалися як мурахи, що спочатку ще старалися вистояти та чинити опір, підіймалися та раз за разом перегруповувалися, воюючи з єдиним ворогом. Але згодом і ці сміливці розбігалися навкруги, в жаху кидаючись куди заманеться, аби тільки швидко сховатися від моїх очей та не потрапити під руки, які, як у диригента, піднімалися в повітря та керували оркестром, граючи музику з нотами похоронного маршу. Вони розбігалися хто-куди, а я не могла їм дозволити легкої втечі. Вже не тепер, коли вони вивернули осине гніздо, і ніякого співчуття, милосердя чи жалості.

Вони прийшли у мій дім! Напали без попередження! Піддали небезпеці моїх рідних, і я не вибачу їм!

Все міняється так поспішно, що я не встигаю навіть за собою. Балаган думок та караван емоцій накладені на енергетичні пориви, вимальовують пекельний вихор, де немає якоря та немає за що зачепитися. Енергія перетікає з предмета на предмет, разючою реакцією підкоряється та контролюється нейронами в моїй голові. Сигнал, що породив думку, помах кистю – і вода в озері, що було неподалік, до останнього атома підкоряється мені як божеству.

Помах, і разючою хвилею, що суперечить всім закони фізики, декількох найманців зносить, збиваючи з ніг та заставляючи їх підстрибувати, як та риба з озера, що потрапила на сушу разом з тією хвилею. Ще один – і подібним потоком накриває інших не давши їм перевести подих.

Все навколо нагадувало картинки з Апокаліпсису, де в останньому запеклому бою зібралися сили добра і зла, та тільки у нашому випадку не можна було відразу розібратися, хто є хто. Дерева в саду тріщали та ламалися, збиваючи своїми гілками та дряпаючи відкриті частини тіл моїх противників. Залізні ліхтарі з тріском гнулися, додаючи картині жаху. З даху падала черепиця, зірвана вітром, який незрозуміло де взявся, і тільки грому не вистачало та блискавки, аби приправити це видовище ще більшим безладдям.

Хаос приносить смерть, і я породила цей хаос, слухаючи та відчуваючи як ламаються кістки під перелякані крики десятків людей які були навчені бачити пекло. Але, серед десятків переляканих сердець, що вистрибували з грудей прориваючись крізь ребра, я налаштувалася на одне єдине.

Тудух-тудух-тудух-тудух! - тріпотало те серце та видавало своє місце розташування.

Тудух-тудух-тудух-тудух! – забилося воно ще швидше, коли я підійшла зовсім близько.

Туду-тудух-тудух-тудух! – обливалося кров’ю та з жахом чекало своєї участі, ховаючись за кам’яною стіною невеликої будівлі, що слугувала складом для садового інвентарю.

Я цілеспрямовано направлялася у потрібному напрямку і відчула як Леонард Басс, впившись пальцями до крові у холодну цегляну основу, боявся дихати та боявся рухатися, заклякнувши на місці, як химерна статуя, а я, переступаючи босими ногами вирвану землю та газон, крок за кроком, як заворожена, пленталася у його бік, не звертаючи уваги на те, що коїлося навколо мене.

Єдиною моєю думкою, що в’їлася в основу моїх кісток, була безсумнівна впевненість у тому, що на Леонарду все почалося – на ньому все і закінчиться. Для мене він був коренем усього зла, який я збиралася викоренити. Не знаю чому, але я ніколи в житті не була у чомусь так впевнена як в цьому, тому, як тільки підійшла до своєї цілі, силою думки витягла переляканого Басса на світ божий, піднявши його у повітря, як пір’їну.

Я дивилася на нього та переймала всі відчуття, які лавиною виривалися з його крихкого та слабкого тіла. Ненависть приправлена зневагою перебивали навіть його тваринний страх, а люте презирство та відверта огида безперешкодно читалися у його очах. Будучи в капкані сил “Чистого полум’я”, відчуваючи жах, що проходив його тілом, він все ж вперто продовжував проявляти свою владність, пиху та зверхність, виявляючи непокору, не приймаючи ситуації, і від цього скрутити його шию захотілося ще більше.