Розділ 28. Не розумно, непередбачувано.

Про що ми думали, коли тікали, ніби щурі з палаючого будинку? Думали, що у нас вийде сховатися? Надіялися на краще? Гадали, що все погане омине?

Не там то було…

Треба було бути дурнями, аби не зрозуміти, що насправді вже все вирішено. Мишки – в клітці, і ця клітка швидко перетворилася в живу стіну з найманців, які майстерно взяли нас в кільце, відрізавши всі шляхи до порятунку.

Все… І, навіть щит, який моментально підняв Даніель над нами, відтискаючи людей зі зброєю, здавалося, був сміховинною перепоною перед нападниками, які хотіли отримати своє. Адже, всі ми точно знали за чим вони сюди "завітали".

Енергія в середині куполу циркулювала, а саме повітря було просочене маминим страхом, зневагою та огидою Полонського старшого, напруженістю та занепокоєнням Даніеля та моїм замішанням, яке збільшилося втричі в поєднанні з їхніми емоціями. Цей згусток збитої енергії пробирався крізь шкіру та тугим вузлом стягував нутрощі в середині так, що на чолі виступив піт.

- Не розумно виступати проти такої кількості, - почувся знайомий голос і вже за декілька секунд до купи найманців приєднався Леонард Басс, який пильно оглядав нашу четвірку, через напівпрозорий енергетичний купол.

Його натільна форма нічим не відрізнялася від уніформи інших, але все ж таки була одна разюча відмінність – керував озброєними саме він, на цей раз не ховаючись в тіні та не кидаючись із-під тишка. Зараз Басс ішов гордо та впевнено, а в очах палав тріумфальний вогник, неначе він вже виграв свою битву та отримав бажану нагороду.

- Опусти щит, Даніелю, - подивився він на мого хлопця, з гордістю завойовника, натякаючи, що все скінчено, і, що немає сенсу боротися з ним та з його поплічниками.

- Не розумно було приходити сюди та приводити військо з собою, - огризнувся Даніель, рефлекторно затуляючи мне собою та маму, що сховалася позаду. - Це відвертий напад.

Я не встигла роздивитися, але здалося, що Леонард був сам, без підтримки своїх основних посіпак: Веніаміна Маїка та Філіпа Чорного і це було досить незвично, адже Басс ніколи не виступав без їхньої підтримки, і, якщо він тут, то він її отримав. Можливо інші просто не захотіли бруднити руки?

- Рада родів неодмінно про це дізнається, - доповнив Захарій, впевнено тримаючись на ногах, відправивши зверхній погляд нападникам та їхньому ватажку. Ось, що значить в любому випадку тримати себе як переможець. Навіть завидки б’ють від подібного вміння. - Ти порушив наші закони…

- Так само як і ви, коли сховали “Чисте полум’я” від усіх нас! – роздратовано загарчав Леонард, не давши йому завершити. - Все, що ви бачите – це реакція на ваші дії!

Лють та презирство не тільки відблиском гуляли у його очах, а й вимальовувалися у кожному русі. Емоції поглинали завжди холоднокровного та стриманого лідера, витягуючи на поверхню усі нутрощі його гнилої душі. І я, навіть здивувалася такій метаморфозі, що відкривала справжню личину цієї особи. Але тільки-но я подумала, що Леонарда розіпне на всі боки від того, що рвонуло на зовні, як чоловік швидко зібрався та вже з відомим мені стальним холодом в голосі, продовжив:

- У вас є вибір, - кинув презирливий погляд, ніби проявив поблажливість до нижчих за себе. - Ви віддаєте “Чисте полум’я” та йдете під суд, або…

Тепер Полонський старший не дав йому договорити та висловити його “або”.

- І хто нас буде судити? Ти та твої поплічники? – в голосі мого майбутнього свекра була недовіра та презирство. - Раз все за правилами, то де Вікторія, де Елеонора? Вони в курсі того, чим ви зараз займаєтеся?

Від неадекватності ситуації, я не повністю розуміла сенсу цієї розмови, яка була більше схожа на перетягування канату. Можливо, таким чином Полонський старший хотів доказати свою правоту, або ж просто тягнув час. Можливо, хтось повинен був прийти нам на допомогу, але час ішов, а допомоги все ніяк не надходило. В думках вже вкоренилася стала, про те, що тут все і закінчиться, і явно не на нашу користь.

- Не переживай, - відповів Леонард впевнено, неначе і правда все вже було вирішене. - Вони будуть в курсі.

- Не сумніваюся, - ще один єхидний оскал від Полонського. - Тільки в курсі чого?

Поки сильні світу цього тренувалися в діалозі, Даніель тримав купол і це, напевно, можна було робити вічно. Можливо, саме з цього приводу протидіючі сторони в обличчі лідерів своїх родів, мали час потеревенити, але мені ці розмови вже порядком набридали та роздратовували. Адже, від того, що я не знала, що буде далі та чим це все закінчиться – я неймовірно нервувала. Грець з ним – я, а от мама. Вона стояла як укопана та дихала через раз, але її серце билося об ребра у неймовірному темпі та мало не вистрибувало назовні, - і я від цього мучилася.

- Історію пишуть переможці, - з оскалом посміхнувся Басс, - а згодом цього і не потрібно буде. Їм нічого не залишиться як присягнути на вірність.

Басс говорив, а я сконцентрувалася на ньому. Між нами були добрі десять метрів, але я відчувала його як продовження себе, прив’язавшись до нього невидимими ниточками. Ненавиділа його тільки за його існування.

Земля, на якій ми зараз стояли, повітря, що було між нами, - все це стало сполучною системою між нашими тілами, і поки він вів свою світську бесіду, я вже чула в голові, як б’ється його серце, як кров тече по венам, як легені заповнюються повітрям та випускають його, як змінюються показники його тіла від кожного руху, кожного сказаного слова, від майстерно схованої емоції.

Я ще не знала, чи зможу щось зробити цьому гаду на відстані, але вже поступово привчала себе до думки, що такий варіант можливий, і що в якийсь момент мені треба буде швидко реагувати.

- Великі амбіції і не таких в землю заганяли, - хмикнув Захарій з іронією в голосі.

- Опустіть щит та здайтеся, - ніяк не відреагував Леонард на його колючки. - Обіцяю, що вам нічого не загрожуватиме, - заграв жовнами та зробив невимушений вигляд після цього.