Розділ 19. Тягар відповідальності

Даніель

В тренуваннях пройшло три дні. Рівно стільки, скільки було часу до званого вечора, який організувала рада родів аби представити Емілію як годиться та по правилам ввести дівчину в родину. Ці тренування по більшій мірі потрібні були саме мені, аж ніяк не Емілії, – і я старався. До ломоти в кістках, до гортанного крику, який утримував в середині, в на-пів свідомості старався витримати її силу та навчитися гасити її, контролювати її.

Три дні стали важким випробуванням для мене та мого організму, адже весь час я доводив Емілію до сказу, а потім, коли та вибухала в агонії, поглинав усю енергію яка розривала мої м’язи з середини, трощила кості та випалювала вени. Увесь інший час я їв, аби наситити “Іскру” та спав, латаючи організм та пришвидшуючи регенерацію, і знову готувався до наступного рангу.

“Дурість, - скажете ви. - Нащо взагалі подібним займатися зі збитками для власного здоров’я?”

А я вам відповім…

Після того, як я дізнався один маленький але такий вибуховий секрет, яким зі мною поділився Давид, я не міг інакше. Я повинен був навчитися не тільки витримувати виплески енергії Емілії, а й гасити вогонь, що непідконтрольно розгорався в ній. Повинен був взяти на себе всю відповідальність, захистити її від самої себе та не допустити аби ще хтось дізнався, що вона – “Чисте полум’я”. 

Я її кохаю, усім серцем, до глибини душі, свідомо та підсвідомо, кожною клітиною свого тіла, адже вона частина мене, а ми – одне ціле. Вона моє повітря, моє сонце, вона моє життя, тож без неї і життя нічого не варте.

Коли Равський запросив мене до свого кабінету декілька дів тому, я навіть не уявляв, які секрети ховає його душа та як важко йому від їх розуміння. Тоді Давид переступив майже всі закони ради та поділився відповідальністю, рівною в порівнянні з життями сотень людей, сотень рекрутів, вже існуючих та майбутніх.

Правда була в тому, що таємницю “Іскри” та її походження знали лише обрані, сімка еліти, лідери своїх родів, призначенням яких було нести відповідальність за їхнє майбутнє та передавати з покоління в покоління усю мудрість та знання, зібрані та накопичені за сотні років до них. Тепер, відповідальність за цю таємницю впала і на мої плечі, але інакше Давид не міг зробити, бо любов до своєї крові була більша за закони ради родів.

Його слова і досі відлунням ходять в мене в голові та не можуть улягтися, відпустивши усі упередження, страхи та переживання, а навпаки, з кожним днем все більше збільшують амплітуду, посилюючи резонанс.

Його коротка історія появи “Іскри” була покрита мороком, але я добре зрозумів, що джерело “Іскри” завжди починалося з особливої людини з особливою силою.

Раніше, раз на покоління, з’являлася дитина, яка несла у собі ген “Чистого полум’я”. Її кров була майбутнім наступних поколінь та продовженням своїх родів. Сотні років тому таких носіїв було більше, і родів відповідно теж, але з часом їхня кількість та популяція зменшувалася. За останні три покоління подібної дитини не народилося, а ампули, що мали в собі “Іскру” – маленьку частинку полум’я вже закінчувалися. Як не старалися генетики синтезувати цю “Іскру”, - нічого не виходило, а подібні експерименти тільки погіршували ситуацію.

Емілія – перша людина за декілька поколінь, яка мала силу “Чистого полум’я”, ходячий банк “Іскор”, а її кров – це найцінніший ресурс який існує в світі. Вона – майбутнє наших родів та їхнього процвітання, вона ключ до сили, влади та причина для війни, і дехто ні перед чим не зупиниться, аби отримати владу.

Дивлячись у дзеркало на своє відображення я знову і знову проговорюю собі як мантру, що зараз її становище серед родин надто хитке та крихке, а тому, про її особливість не повинен більше ніхто дізнатися. В тому дзеркалі я бачу і себе. Десь стомленого, наляканого, але і щасливого.

Смокінг. Я досить рідко одягаю подібне. Якщо бути чесним то це вдруге на моїй пам’яті. Вперше я одягав смокінг в день ініціації, коли роди зібралися святкувати моє приєднання до ліги обраних та смерть мого брата, який не пережив ініціацію та впав додолу, б’ючись в конвульсіях на очах у десятків людей одягнених як на свято життя.

Жах просто! Але це і є гірка реальність мого світу.

Спогади того дня гірким болем обволікають мою душу, дістаючи ці прокляті та страшні миті з глибин, давно похованих під товщою амбразури.

Пройшло багато років, а легше не стало, єдине, що заполонило пустоту від тієї втрати, так це – моя Емілія. Добре, що вона вже пройшла ініціацію, навіть якщо не з першого разу, бо інакше, я вже б не зміг наважитися дивитися на подібне та в жаху чекати вердикту долі, чи переживе вона “Іскру”, чи ні.

Чотири місяці тому я не був таким сентиментальним, емоційним та чутливим, просто холодно та беземоційно дивився як Емілія помирає в конвульсіях, подібних до братових, на підземній платформі метро, а зараз мені навіть ці спогади даються боляче. Вона повинна жити! Я не дозволю зробити їй боляче, навіть ціною свого життя буду захищати її спокій та її майбутнє.

- Ти готовий? - в дзеркало на мене дивилася моя красуня у ніжному довгому платті кольору слонової кістки з вирізом на стегні.

Емілія стояла прямо на порозі кімнати, яку мені гостинно виділив господар цього будинку. Звісно, ця кімната була у протилежному крилі будинку від кімнати Емілії, та навіть така маленька неприємність не стала для мене перешкодою, час від часу прослизати до дівчини, цілуючи її та обіймаючи. Безсумнівно без інтиму, адже Давид на пряму дав зрозуміти, що подібне в його домі ним не вітається, після того, як він побачив ліжко в повітрі та нас напівроздягнених та сп’янілих від похоті. А шкода!

Хух! Терпіння мені, бо не можна з цією дівчиною бути спокійним. Зводить з розуму навіть не стараючись.

Тому, і зараз я не зміг втримати своєї посмішки та грайливого погляду в її сторону. Взагалі останнім часом я не можу контролювати емоцій і це не погано. Так я почуваю себе живим, наповненим. Дивлюся зараз на неї, ковзаючи поглядом від її очей, схованих під лінзами кольору неба, до кінчиків пальців на ногах, і розумію, що вона прекрасніше, що я тільки бачив.