Розділ 16. Розібралися

Неймовірно важко було утримувати купу думок в голові які були переплетені з моїми емоціями. Даніель був правий. Емоції підсилюють “Іскру” в середині мене, живлять, а думки провокують та деформують її, утворюючи внутрішній дисонанс. Я відчуваю як ця енергія вібрує в мені та кидається на мене ж, ніби хоче зжерти свого носія, стерти з лиця Землі.

Чи цього хочу я?

Аби покарати себе за те, що була слабка. За те, що обманювалася та за те, що настільки близько підпустила до себе Даніеля. Ви навіть не уявляєте настільки мені зараз боляче, настільки нестерпно, настільки гидко від самої себе, настільки важко прийняти себе нову. А все чому? А все через Даніеля!

Симбіоз?! Донор енергії?! Аби не він, я б зараз собі спокійно лежала мертва та й горя не знала! Хоча про що я? Аби не він, я б взагалі не помирала! Хоча і він тут ні до чого… Господи! Допоможи розібратися з усім, що навалилося на мене.

Добре, що я закрилася у кімнаті подалі від пронизливого погляду господаря цього будинку та від Даніеля, аби побути на одинці з самою собою, хоча саме зараз я не хочу бути самою. Я хочу підтримки, хочу розуміння хочу почути такий рідний голос. Мама? Ні, ненька не зрозуміє… Юля? Так, моя Юля. Вона єдина в моєму оточені, хто бодай щось трохи знає про цей надприродний світ.

Я швидко дістала з кишені джинсів телефон, який мені сьогодні дав Даніель та через Viber набрала номер, який знала напам’ять. Тепер треба було лише надіятися на те, що серед тих ліан, куди понесло Юлю, справно ловив wi-fi. Сигнал гудків, що затягнувся, ще більше опускав на дно, а коли по той бік слухавки почувся знайомий серцю голос, це серце від радості мало не вискочило з грудей.

- Алло, - запитала Юля невпевнено, точно переживаючи кого почує у відповідь.

- Привіт, - тихо промовила я.

- Фух, Лія! – вирвалося у неї полегшено. - Я мало в штани не наклала! Ти чого так лякаєш? Я вже собі понапридумувала, що той чорт мене і тут знайшов… Вже скоро треба буде повертатися, а я ще й досі ніби на голка сиджу, ніякого тобі відпочинку – одні переживання.

- Вибач, - похнюпилась я. Переповнена емоціями від подій останніх днів я взагалі забула, що подруга ще не відійшла від попередніх наших пригод.

- Лія, що сталося? – Юля на якомусь підсвідомому рівні відчувала, що зі мною щось не те, або може почула тривожні ноти в моєму голосі.

- Я… Просто… - і тут мене перекосило від того, що мені різко захотілося пожалітися на погану долю та вивалити на неї все, що накопичилося, а у висновку слова просто ковталися, бо через сльози, що рвонулися рікою, взагалі не можливо було щось розібрати. Мені себе настільки стало шкода, що це відчуття отрутою пройшлося по тілу.

- Заспокойся та розкажи як є, - голос у Юлі був переляканий, і навіть невелика кількість конструктивних слів з її боку, говорили про те, що дівчина зараз в шоці і не знає що робити.

- В тому то і справа, що нічого немає, - зразу випалила те, від чого найбільше боліло. - Я ж обманювалася.

- Ти про що? – Юля взагалі не розуміла про що йде мова, а я зі своєю манерою спілкування зовсім не допомагала.

- Даніель… Він… - ковтаючи видавила з себе бодай два слова, не розуміючи, як у подруги виходить на емоціях стільки ляпати без зупину.

- Він що кинув тебе? – перша спроба зрозуміти, що сталося.

- Ні.

- Зрадив? – як пружина натягувалася від гніву, переживаючи, що попаде в ціль.

- Ні.

- Помер? – тепер її голос притих, неначе вона сама гнала від себе погані думки.

- Та, ні… - вишкірилася я не розуміючи на кого більше злюся: на себе, що не в змозі по нормальному викласти все як є, або на подругу, яка  настільки швидко задає питання, що не дає навіть й два слова вставити.

- То чого ти тоді сльозами умиваєшся?! – за інтонацією її голосу та за напором як вона це сказала, я відчула, аби вона була поряд, то зі злості, напевно б діру в мені пропалила поглядом.

- Він не любить мене, - прошепотіла рекордно здорове речення за усю нашу розмову в яке вклала увесь біль та сум’яття яке з’їдало мене.

- Це він тобі сказав?! – Юля загорілася не на жарт і тепер її складно було зупинити. - От засранець! Ну я приїду – я йому зроблю! Не подивлюся навіть що він такий як ти, з супергеройськими силами. Це ж треба?! Не любить… – Сварилася як базарна баба, але з іншого боку її переживання відчувалося як підтримка. - Козел! Всі вони такі! Козляри! – останнє слово протягла по складах, наголошуючи на кожному із них. - Чуєш? Знайшла із-за кого плакати! Із-за чоловіка?

- Він не говорив цього та я знаю, - додала, коли Юля трохи видихнулася від емоцій.

- Щось я вже заплуталася, - в її голосі і правда чулося нерозуміння. - Ти точно не п’яна? Чи в драбадан?

- Ні, - відповіла більш спокійно, адже перша хвиля емоцій відійшла подалі. - Твереза.

- Знаєш, - подруга змінилася в емоціях і я навіть через слухавку відчула, що вона стала більш серйозна,  - я в шоці. Ти вперше за весь час, що ми з тобою дружимо, звернулася до мене з подібним і, я відчуваю, що тобі не солодко. Та послухай мене… - Чутно було, що Юля старалася підібрати слова, які їй тяжко давалися. - Можливо я не кращий приклад для вирішування стосунків з чоловіками, а якщо розібратися, то точно – найгірший, але не надумуй собі зайвого. Поговори з Даніелем та спробуй розібратися. Не такий він вже й поганий.

- Сумую за тобою, - пробурчала я в слухавку бо не хотіла говорити щось на кшталт “я подумаю”, або “я постараюся”.

- Я теж. Як приїду, я тобі стільки всього розкажу. Ти не повіриш, я познайомилася з таким красунчиком. У нього очі сині, як небо. Я таких ще не бачила… А яка у нього попка, як горіх! Так би і вчепилася у ці накачані сідниці. Але ж я пристойна дівчинка, правда? – Юля защебетала у своїй постійній манері, і її відразу стало багато, але мені це подобалося, бо відчуття були такі ніби нічого не змінилося і все як і було, – добре.

Через декілька хвилин у двері кімнати, де я зараз ховалася, - постукали. Мені не треба було здогадуватися, я точно знала, що за стіною був Даніель. Як би мені не хотілося пручатися та я знала, що Равський говорив правду, - Даніеля я відчувала на енергетичному рівні як частину себе, просто раніше я помилково думала, що це кохання так на нас діє, що ми стаємо неначе одним цілим. Що ж… Я помилялася. Коханням там і не пахло. Принаймні з його сторони.