Розділ 12. Сніданок у сімейному колі

Ранок порадував своєю теплотою та піднесеним настроєм. Як не крути, а хороший сон робить чудеса. І зараз, повільно слідуючи за Даніелем, я ледь помітно посміхалася.

Коли я вперше проходила коридорами холостяцької барлоги Даніеля, відчуття були такі, ніби потрапила до музею прогресивного майбутнього. Зараз, минаючи кімнати та сновигаючи лабіринтами цього маєтку, мене знову відвідало подібне відчуття та тільки експозиції були змінені на далеке минуле, а саме на епоху просвітлення з картинами в масивних рамках, гобеленами, що зараз висіли під склом та меблями родом з ренесансу. Коли я була у кімнаті з дорогим, сучасним дизайнерським ремонтом, я навіть не здогадувалася, що коли переступлю її поріг, то опинюся в музеї роду Равських. 

Коридори історії закінчилися але сама будівля продовжувала вражати своїм дорогим убранням. Цей маєток був призначений для королів не нашої епохи, і як на мене, то не мав і краплини того тепла та затишку, який був у нашій старенькій та пошарпаній квартирі з непрофесійним ремонтом.

Музей музеєм з пережитками далекого минулого. 

За словами Даніеля зараз ми направлялися в столову, аби поснідати, адже вчора ввечері їжу люб’язно принесли у самісіньку кімнату та так само акуратно забрали посуд після того, як я зі звірячим апетитом розправилася з запропонованим. Про подачу розпорядився щедрий господар, а я і не була проти. Для мене це була можливість відсидіти в кімнаті та обдумати ситуацію та все, що звалилося на нашу голову вчора. Навіть Даніель дав мені змогу побути на самоті та виспатися в шикарному ліжку яке було лише в моєму розпорядженні. Не скажу, що не чекала його, навіть зітхала за ним пів ночі, а він і носа не посунув. Невже прокинулася совість чи, можливо, йому соромно було вриватися до мене на ночівлю під одним дахом з тим, хто вважав мане своєю дочкою.

Хоча, з іншої сторони, може й на краще. Щось не дає мені спокою у наших стосунках з Даніелем, сумніви як хробачок під’їдають мене потроху і не дають змоги розслабитися та віддатися спокусі. Це ніби ти потрапив у інший вимір і все навколо догори дриґом, а ти ніяк не можеш повірити в цю альтернативну реальність і все чекаєш, коли все повернеться на свої місця.

Через хвилину ми вже сиділи за масивним столом, що ломився від різноманіття їжі.

- З якого приводу бенкет? – не змогла стримати язик за зубами, звертаючись до Даніеля який сів зліва від мене.  

Я вже зрозуміла, що роди надають великої уваги харчуванню та культу їжі як такому, адже їжа – це постійна енергія для клітин організму та живлення для “Іскри”, та не настільки ж, щоб об’їдатися.

- Я не знав твоїх вподобань в їжі, - вже знайомий голос прозвучав за спиною та заставив стрепенутися, - тож попросив Софію розширити список страв на сніданок.

Господар маєтку швидко обійшов стіл з боку та спокійно сів за нього, якраз навпроти нас. Майстерно струсив серветку та розстелив її у себе на колінах.

Етикет. Куди там мені до нього. Свою серветку я вже давно повісила на бильце стільця як не потрібний рушничок і забула про неї.

- Дякую, та не варто було. – Посмішка з мого обличчя швидко зійшла. При цьому чоловікові я не могла бути самою собою, тож проговорила наступне: - Грінок з омлетом цілком достатньо, - потяглася до хрусткої скоринки та замовкла на довгий період, ставши німим слухачем того, як Давид Олексійович перекидався фразами з Даніелем.

Навіть якщо я і відчувала себе не в своїй тарілці поруч з цим чоловіком, то все одно з великим апетитом смакувала наїдки, що стояли на столі та час від часу пропускаючи повз вуха чоловічий діалог, споглядала на незначні подряпини на своїх руках, що розсмоктувалися на очах. Сліди від гематом ще трохи поболювали, та все ж побої, як то кажуть, - “як рукою знімало”. Процес регенерації проходив швидко і вже згодом від синців зовсім нічого не залишиться, а невеликий рубець на голові теж затягнеться, ніби й не було нічого. Алілуя допоміжним здібностям організму та регенерації.

- Мені треба відновити телефон, - звернулася я до Даніеля, коли за столом повисла тиша, згадавши, що я вже чотири дні без зв’язку.

По суті, мені нема з ким спілкуватися, але ж є мама та Юля, які можливо і відриваються на відпочинку по повній, кожна у своїй екзотичній країні, та однозначно переживають, що я довгий час не виходжу на зв'язок. Мені необхідно було відправити їм бодай скупе повідомлення у Viber та запитати про їхні справи.

- Я хочу зателефонувати мамі, - продовжила далі, аби підкріпити свої бажання логічним аргументом, і ненароком глянула на Равського.

Його очі запалали незрозумілим вогником.

- Візьми мій, - Даніель швидко дістав свій телефон з кишені та поклав прямо переді мною. Коли я потяглася за телефоном наші руки доторкнулися один до одного, а красунчик ще й додатково грайливо кліпнув мені оком, нагороджуючи ледь помітною посмішкою.

- Ви разом? – запитав господар та пропалюючи поглядом чекав відповіді на це питання. Напевно він помітив наші особливі стосунки, які не можна було назвати просто дружніми.

Ніхто з нас не хотів відповідати одразу, а коли я відкрила рота та несміливо дала відповідь, вийшло так, що з Даніелем ми відповіли одночасно, та тільки кожен із нас мав своє бачення стосовно цієї ситуації та тих відносин які між нами.

- Не важливо, - протягла я з холодними відтінками в голосі та з невпевненістю в очах. Я ніколи не відрізнялася тим, що у відкриту розповідала про своє особисте життя і цей раз теж не став винятком, навіть, якщо цей чоловік був і моїм біологічним батьком. Його це не повинно було стосуватися.

- Так, - вилетіло ствердне від Даніеля.

Давид Олексійович по черзі подивився на кожного із нас та обох нагородив неоднозначною лукавою посмішкою, наче радів і сміявся над нами одночасно. Від цього моє тіло почало ніби поколювати та було відчуття, що мене здорову тітку піймали на гарячому як малу дитину, що цілувалася за рогом школи, аби ніхто не бачив.

В пам’яті вискочили подібні картинки та цілковито реальна ситуація з мого далекого минулого, коли ми зі Стасом Міщенком, першим моїм болючим коханням лизалися як голодні, ховаючись за спортзалом притиснувшись до дерева. Та тільки тоді, коли нас застала хімічка, мені не було так соромно та ніяково як зараз. Я навіть відчула як невеликий рум’янець розцвітав на моєму обличчі розганяючи цю фарбу по всьому тілу.