Розділ 8. Перша смерть

Я стояла посеред дороги майже без сил, невеликі струмочки крові бігли по моїй скроні та стікаючи з підборіддя фарбували мою колись білосніжну футболку у яскраво червоні розводи, які швидко висихали під палючим сонцем пекельного літа та змінювалися на коричневі відтінки.

Щойно мені неабияк пощастило, адже в погоні за мною, залізний монстр не тільки забув про Даніеля, який був замкнений у купі металобрухту, а й його водій не розрахував можливості маневреності свого позашляховика на подібній місцевості. Відразу згадала прислів’я про величезну шафу яка голосно падає, і зраділа тому, що чим більша машина — тим важче даються повороти. Це мене врятувало, але не на довго, адже позашляховик проїхав якихось двісті метрів та розвернувся, чекаючи відповіді від мене.

За затемненими вікнами автівки зовсім не було видно водія, та я кожною клітиною своєї шкіри, яка напружувалася перед неминучим, відчувала його наміри. Він впевнено натиснув педаль газу до основи і машина стартонула на оборотах так, що колеса підняли цілу стіну куряви за собою. Автомобіль летів на мене, а я була незворушною, несамовито віддихуючись та готуючись давати бій. Напевно так відчували себе ганфайтери* в дуелях “Дикого Заходу” в протистоянні один одному.

Не знаю про що я зараз думала. Мені просто набридло бігати та ховатися, набридло відчувати себе жертвою, набридло просто чекати нападу і я вирішила протистояти. Все своє життя з самого дитинства я мовчки приймала ляпаси долі, знущання інших та натиск зі сторони мами, і добре, що це закінчилося в той день, коли Диявол з крові та плоті вирішив погратися моїм життям.

Як там говорять? Все, що не вбиває нас — робить нас сильнішими?

Так. Напевно ця мудрість є істинною, адже випробування які випали на мою долю і правда загартували, зробили мене менш вразливою та спонукали до боротьби. І я вже не відступлю.

Залізний монстр кулею наближався до мене, пророкуючи мені швидку та болісну смерть, а я, закривши очі, відкинула зайві думки, знаходячи потрібні емоції в середині себе, які послужать тим спусковим курком аби випустити назовні силу, що буде протидіяти тому, що наближається.

Я відчувала як дрижить земля під монстром, як відлітає каміння від швидкості його колес, як він наближається. А ще я різко відчула тепло чоловічого тіла, яке огорнуло мене та стало щитом між мною та монстром. Відразу двоє стало одним цілим і весь світ зупинився, ніби застиг. Я відкрила очі і побачила, як Даніель захищаючи мене своїм тілом виставив перед собою праву руку та сформував щит, що куполом накрив нас обох, витісняючи та розширюючи свої кордони.

Вперше я бачила подібне на власні очі, адже усі попередні енергетичні щити майже не мали своєї форми та були прозорі як легке повітря, а цей був настільки сильним та щільним, що сліпий би міг побачити це неприродне дійство. Даніель ніби притягнув усю вологу, що витала у повітрі, витіснив її з простору та сформував неприступну мембрану, сполучаючи атоми та будуючи надщільні зв’язки.

У залізного монстра не було варіантів.

На повній швидкості позашляховик втаранився у енергетичний купол та від сили удару піднявся в повітря. Навіть гравітація та земне тяжіння не справлялися в цю хвилину. Залізні частини спаювалися та стискалися ніби папірці в комочок, а ті, які вистояли цій силі — розліталися уламками у всі боки, покриваючи дорогу за межами купола залізним дощем. Кілька секунд і те, що залишилося від машини зробило сальто у нас над головою, перелетіло за межі купола і, аж тільки потім рухнуло на землю.

Кров закипала у жилах від побаченого, в голові пульсувало, а всі мої емоції пішли кудись в землю, покинувши мене напризволяще, а потім із новою хвилею увірвалися у майже непритомне тіло та вибухнули десь в середині.

Даніель відчував те саме, адже цією хвилею накрило і його, бо ми ще й досі трималися один за одного. Шок в очах закарбувався на довго.

Далі все як в тумані. Я сіла посеред дороги, прямо там, де стояла і була вичавлена, чи то від того, що моя енергія вийшла з мене, чи то від вибуху самих емоцій. Я бачила як Даніель шкутильгаючи на ліву ногу пірнув у монстро-машину, чи те, що від неї залишилося, та проводив там невідомі мені маніпуляції.

- Він мертвий, - озвучив невтішний вирок він через декілька секунд, і моя душа стиснулася як у вакуумі. Я в житті не переживала нічого подібного: адреналін, емоції, що переливалися через край і розуміння того, що щойно померла людина. Ми вбили його! І навіть те, що це було у цілях самозахисту не виправдовувало нас, адже немає нічого ціннішого за людське життя.

Попри біль та сковані нею рухи, понівечений хлопець ще трохи порився у салоні та дістав телефон. Далі він майстерно притягнув вказівний палець невідомого та розблокував екран.

У телефоні не було зовсім нічого окрім одного лише вхідного номера. Даніель натиснув кнопку виклику, але абонент по ту сторону був відключений. Десятки запитань роїлися в голові хлопця, і ні одної відповіді.

- Ми вбили його... - мій голос лякав мене саму.

- Це був самозахист, - парирував хлопець та підійшов до мене, подав руку, аби я піднялася. - Нам треба іти звідси. До ангару кілька кілометрів, - ніби нічого такого, і це не мертва людина зараз валяється як шмат м’яса у понівеченій кабіні.

- Господи! - закричала я так сильно, що злякала хлопця. - Ми вбили людину! - Мої руки тремтіли так сильно, ніби жили своїм життям, а в голові як зажована пластинка лунало лише одне слово — “вбили”. Це був приступ паніки, який не хотів відпускати просто так.

- Заспокойся. - Даніель опустився до мене, обхопив моє лице здоровою рукою та підтягнув його до себе. - Подивись на мене, - скомандував холодним голосом хлопець, а я все ніяк не могла випірнути з виру думок, відчуттів та емоцій. - Чуєш, Еміліє! - Ще холодніше, пробираючись під мою шкіру. - Якщо ми зараз не покинемо це місце, то згодом будемо там де й він! На тому світі, Емілія! Мертві! Чуєш?!

Ці його слова витверезили мене за секунду, адже інстинкти самозбереження навіть під час шокового стану працювали справно. Я замовкла так само швидко як розкричалася. Напевно, це було найрозумніше, що я зараз зробила — піднялася з землі та схрестивши руки на грудях, мовчки попрямувала за Даніелем.