Розділ 6. Перевіряючи гіпотезу

- Добрий ранок, - прошепотів Даніель.

Хлопець лежав навпроти мене та через мої очі заглядав мені в душу, але смутило мене навіть не це, а стрімкі зміни в його поведінці, в спілкуванні і навіть в характері, що не могло не насторожувати. В моєму розумінні Даніель завжди був своєрідним пихатим занудою, а тут тобі під сяючу посмішку навіть "чарівні слова" сказав, які до цього жодного разу не промовляв. Може і правда цей ранок настільки добрий, що і він помітив?

- Привіт, - відповіла так само тихо.

Я вдивлялася в його розсічену брову яка швидко затягувалася. Від слідів від дефібрилятора, яким катували хлопця ще декілька днів тому, вже нічого не залишилося, а от шрами ще не затяглися повністю. Мить і перевела очі на його підборіддя та облизала свої сухі губи.

Пити хотілося страшно — в роті була засуха. Келих вологої мені зараз не завадив би. Ще раз інстинктивно глитнула та облизала губи, але Даніель розцінив це як заклик до атаки і швидко атакував мої губи, взявши їх у солодкий полон. Саме так, але ж і я здалася відразу, навіть не противилася.

- Не занадто багато поцілунків з самого ранку? - перепитала Даніеля коли той відірвався від моїх вуст, хоча з кожним його поцілунком мені подобалося ще більше і я не то, що приймала такі його залицяння, а навіть воліла продовження. Ясне діло, що в слух я йому цього не говорила, хоча вже й змирилася з тим титулом, яким він себе вчора нарік.

Невже Даніель тепер і правда мій хлопець? Аж не віриться...

Я в шоці. Дещо в цій історії і досі на голову не налазить, але сперечатися з ним та з самою собою мені вже набридло. Нехай вже буде так як є. Майже змирилася.

- В самий раз. - Тепер і він облизував свої вуста. - Виспалася сьогодні? - Провів кінчиками своїх пальців по моїй руці від плеча до зап'ястя і по шкірі моментально почали танцювати мурахи, що були під кайфом.

- Так, - протягла з задоволенням. - Цей матрац навіть краще попереднього, - зауважила відчутне.

А про себе зрозуміла, що ще декілька таких ночівель і додому я взагалі не повернуся. Як не крути, а до хорошого звикають швидко. Та й, думаю, моя мама буде рада такому розкладу. Здихається мене на своє щастя, почне жити на повні груди.

- Ми з тобою їдемо на пікнік з плановим тренуванням, - спокійно видав плани на сьогодні, про які я вперше чую.

Хоч щось залишилося від Даніеля якого я знаю — ставити перед фактом в його репертуарі. Не думала, що таке взагалі скажу, але мені навіть почала подобатися його нахабність та впертість, надмірна впевненість, і навіть провокації з його сторони. Це ж треба? Світ догори дригом перевертається, а я радію.

- Знову в поле, чи цього разу у ліс? Будемо дерева косити? - Прикинула можливі варіанти та побічні дії, згадавши, як минулого разу в полі серед колосків непідконтрольною ударною хвилею розірвала електричний кабель, чим спричинила відключення електроенергії у декількох селах.

Даніель посміхнувся на мій жарт і я знову його не впізнала, адже хлопець ніколи не розумів моїх жартів, а іронії тим паче.

- Поїдеш — дізнаєшся, - підморгнув грайливо, утримуючи інтригу.

- І що ж це за місце таке загадкове? - Мені і правда вже стало цікаво.

- Секрет, - Даніель був не приступним. - Лише дам невеличку підказку. Тобі обов'язково знадобитися купальник.

Ось тут його міміка заграла яскравими кольорами, а очі виблискували, і здається, що зараз він став навіть красивіше.

Ох, же і паразит такий! Більше чим впевнена, що він вже все обдумав до найменших дрібниць та підлаштував усе так, аби я роздяглася перед ним по власній волі. Ну не гад?!

Довго ніжитися в ліжку не прийшлося. Сніданок за розкладом від шефа, декілька хвилин на збори і ми відправилися в дорогу.

Лексус Даніеля як завжди приємно мурчав в руках вмілого водія, кожен раз коли той вдавлював в педаль газу на відкритій трасі. Раніше, я завжди смикалася в такі моменти та втискалася в крісло від страху, а зараз взагалі не звертаю уваги, бо останнім часом більше довіряю йому. Він уважно слідкує за дорогою та час від часу тримає мене за руку і мені це подобається. Відчуваю себе особливою.

Дорога виявилася дальньою і порядком виснажила. Зрозуміло було те, що Даніель не повезе мене до найближчого пляжу з сотнями зайвих очей. Місце повинно бути відлюдне, аби ніхто не заважав розкритися на повну, і щоб не переживати, що нас хтось побачить. Мої ноги затекли, а попа вже просилася на волю, але ці всі катування вартували того, аби побачити ту казку яка відкрилася нашим очам.

Це був неймовірної краси каньйон з густими насадженнями дерев та кущів по обидва боки скелястих розривів, через який пропливала річка з пологими кам’яним берегом з однієї сторони, ніби з мармурових плит, і жодної живої душі окрім нас. Я відразу закохалася у цей краєвид. Могутність каміння звеличувала його, а на-пів тиха річка, що розсікала його, шліфуючи каміння на своєму шляху додавала йому незворушності.

Ми вийшли з машини та попрямували звивистою, крутою стежкою яка вела прямо до берегу річки.

- Тут дуже гарно, - зупинилася та втягла в себе ковток свіжого повітря, видихнула, насолоджуючись спокоєм та недоторканістю природи.

- Так, - підтвердив мої слова Даніель, що вже спускався до самої річки. - Ходімо, покажу тобі дещо цікаве, - потягнув мені руку та як тільки я поклала свою долоню на його, потягнув до води.

Сонце вже було високо над нами та добряче припікало, але свіжість та прохолодна від живого потоку не тільки заворожувала своїм магнетизмом, а й нагороджувала приємними дарами.

- Новий фокус? - запитала в передчутті.

- Не без цього, - хлопець був у настрої та додав впевнено: - Тобі сподобається.

За секунду Даніель відпустив мою руку та підійшов ближче до води, присівши навпочіпки, опустив свої руки в мокру прохолоду, повністю занурюючи їх. Як завжди у своїй манері вчителя він почав захоплюючу лекцію з наочним прикладом. В такі моменти я постійно заворожено слідувала за ним майже не дихаючи, боячись пропустити бодай слово, жадібно втягуючи ці знання. Цей не став винятком.