Розділ 4. Граючи в не дитячі ігри

Як пір’я уляглося рівномірним прошарком по підлозі, так і мої емоції набули більш спокійних відтінків. Насправді, так набагато краще, аніж вимикатися кожного разу, коли неконтрольована накопичена енергія прориває греблю і енергетичною хвилею руйнує все поряд. Залишилося лише незначне хвилювання і то як підказують мені мої очі, це від того, що Даніель з самого ранку ходить без футболки в одних лише піжамних штанах, виставляючи все на показ та розбурхує нестабільну дівочу психіку своїми біцепсами та кубиками. Я розумію, що він хлопець нівроку, але ж я при чому?

- Одягнися, - протягнула в’яло та відсторонила погляд у протилежний бік, аби й надалі не заливатися фарбою та не ніяковіти під його поглядами.

- Тебе це так бентежить? - Його не бачила та по голосу зрозуміла, що повеселила напівроздягненого.

- Так, мене це бентежить, - випалила відразу. Нащо обманюватися, адже це не перший раз, і більше чим впевнена, що не останній. Любить Даніель похизуватися. - І взуйся, - продовжила наче квочка. - Не вистачало ще й порізатися. - Піймала себе на думці, що на свою неньку стаю схожа. І то нічого, що сама ще п’ять хвилин тому мало не вбила його, а тепер такою турботливою стала. Цирк та й годі.

- Слухаюся, - відсалютував двома пальцями від скроні та знайшовши капці, взув їх. Про футболку звичайно ж забув. А нащо вона? І так добре.

“Ото ще блазень!”

Даніель піймав мій майже непоганий настрій, який потроху покращувався. Виявилося, що скинути таким чином пар, навіть не погано — не тільки тримає в тонусі, а ще й перезавантажує, без побічних ефектів для здоров’я та психіки.

- Тепер треба тут все прибрати та замовити понівечене, або нам прийдеться спати на підлозі, - підняв на ребро те, що залишилося від м’якого матрацу до якого я вже й звикла. Його і правда шкода було, адже на цьому матраці я висипалася як ніколи.

- Я повертаюся додому, а в тебе є диван внизу, - швидко випалила план, який на мою думку вирішував усі насущні проблеми, враховуючи все те, що привело до цього моменту.

- Не вгадала. - Матрац знову впав на підлогу та підняв в повітря пір’їни, які кружляли як білі мушки. - Додому ти можеш повернутися тільки зі мною і умови проживання не міняються. Після вчорашнього я тепер тебе і на крок не відпущу. Не думай навіть втекти, бо наступного разу будеш покарана. - З цими словами хлопець направився до мене, і я не надмірно, та все ж злякалася. Знаю, що слова на вітер Даніель не кидає, і що в моїх інтересах краще послухатися, але ж протест ніхто не відміняв.

Важко та демонстративно видихнула пропускаючи через ніздрі тиск повітря, з незадоволеним гортанним риком, але краще так, ніж бути покараною. Хоча б якось показую своє незадоволення. 

- Хто ти взагалі такий аби вирішувати за мене?!

- Твій хлопець, - цілком серйозно вимовив дивлячись прямо в очі та чекаючи реакції.

- Що?! - найадекватніше, що могла викрикнути від своєрідного шоку, яким накрило одне єдине слово. Резонанс відчуттів та емоцій збивав з пантелику.

- А ти як думала? - підійшов впритул спалюючи мене жаром свого тіла. Чи може не ним, але ж то піт по спині потік як від сауни. - Повинен хоч хтось із нас дивитися правді в очі. Я тверезо оцінюю ситуацію та логічно правильно реагую на твої почуття до мене і навпаки.

Ти дивись який логічний! Нема навіть до чого причепитися. Чи є?

- Як же швидко у тебе все міняється, ще годину тому я була простою знайомою, а тут тобі вже в дівчини записали, - старалася так говорити, щоб як найболючіше вколоти та тицьнути носом в розподілені ролі. “Іскра” мені в допомогу — емоції знову почали свою прокачку.

- Все таки образилася? - одним рухом руки завів пасмо мого волосся за вухо, що зараз було схоже більше на висушену мочалку.

- Аніскілечки, - фиркнула роздратовано, явно не вірячи самій собі. Даніель це також помітив.

- Любиш же ти сама собі перечити... - видно було, що моя відповідь його добре потішила, бо грайлива та домінуюча посмішка на його обличчі так і палала. Ще секунда і його емоції на лиці змінилися до більш прохолодних відтінків, а голос звучав грубо та по серйозному. - Те, що між нами — лише наше. Запам’ятай, Еміліє, на майбутнє, що від родів треба триматися якнайдалі, а від мого батька у першу чергу. Чим менше він знає — тим краще для нас обох. Можливо в мені і тече його кров, та це не та людина якій можна довіряти. У своїх меркантильних інтересах він готовий буде продати власного сина, а дочку свого одвічного конкурента — тим паче.

Хлопець подивився на мене так проникливо, що мурахи побігли по шкірі потопаючи у краплинах поту. Добре, що останнім часом він більше проявляє теплих емоцій, бо я однозначно не могла б витримати такого погляду на постійній основі.

- Ти вважаєш мене бездушним, - продовжив Даніель свої моралі, - але на відміну від мене, мій батько ніколи нікого не любив окрім себе. Ні-ко-го. - процідив по складам. - Між нами з тобою любові більше за той короткий час як ми один одного знаємо, аніж у нього за все своє життя до усіх рідних та не рідних разом взятих.

- Ти обманюєшся, - не могла ж я просто змиритися з його словами.

- В чому?

- Між нами любові немає.

- Продовжуй себе в цьому переконувати. - Він нахилився та проговорив це мені на вухо, посилаючи разом з теплим подихом приємні відчуття, що ніби затягували вузол в низу живота.

- Нічого подібного... - вперта, то ж до останнього.

- І навіть так? - опустився ще нижче до мого плеча та ніжно поцілував. Від його дотиків у мене ноги мало не підкосилися. Я заклякла на місці та боялася поворухнутися, аби не пропустити наступного поцілунку, який чекала затамувавши подих, але ж вперто продовжувала своє.

- Ні.

- А так? - вдавив мене в себе та піднявся до шиї, впився своїми м’якими губами біля мочки вуха.

- Я на тебе зла, - закотила від задоволення очі і мало не здалася.

- Нічого страшного... - хриплим голосом, але сказав впевнено.

“Що значить нічого страшного?!”