Що означають наші сни? Це спогади давно минулого, чи це ймовірності, складені зі шматочків нашої підсвідомості та пропущені через призму особистого досвіду та можливого вибору? Одвічна загадка.
Я спала і бачила яскраві картини, що одна за одною змінювалися, ніби розказували мою історію. У цьому сні, ніби перед очима, промайнули моменти моєї смерті, від введеної в спину "Іскри", що і спровокувала її, воскресіння на холодному патологоанатомічному столі у моргу, та життя після цього.
Що ж було після цього? Після цього настав найтемніший період мого сну та мого життя, що потонув у двомісячній депресії у суцільних втратах: себе, моєї роботи, власного життя, хлопця та всього, що до цього додавалося. А далі з'явився він. Даніель, ніби впав на мою голову, як сніжний ком, витверезив своїм беземоційним холодом, привів до тями, а коли сам почав розтавати, безсоромно проник під мою шкіру, бо я повністю просякла ним. Він відкрив мені інший світ, про який я навіть не здогадувалася, допоміг розкрити мої надприродні здібності, подаровані "Іскрою", вчив контролювати їх та став частиною мого примарного життя. І, як би я не перечила сама собі, як би не обманювала себе — Даніель мені більше, ніж подобався. Він став для мене набагато більше, ніж провідником між мною та моєю силою, більше, ніж просто вчителем чи знайомим.
Далі сон у прискоренні показав декілька останніх тижнів, що були досить важкими для мене. Мені прийшлося пережити багато випробувань, метаморфоз, я погралася в супергероя і втягла в це свою кращу подругу. Дотримавшись своїх моральних принципів, я звернула зайву увагу на себе та познайомилася зі справжнім Дияволом з крові та плоті. Більш-менш вистояла проти нього та отримала свою солодку нагороду.
Зараз, я спала та розуміла, що натрапила на найприємнішу частину свого сну, яка заставляла моє тіло мліти від задоволення. Більше чим впевнена, що уві сні я посміхалася, прикушуючи губи, ті губы, які зовсім недавно потопали від його м’яких та солодких доторків. Я бачила, як Даніель знову притискав мене до себе, пропускав руку крізь мої пасма та жадібно впивався в мої вуста, даруючи неземне задоволення.
Як у ванільно-романтичному фільмі, ми стояли на пісочному березі безкрайнього океану кольору прозорої бірюзи, пісок та прохолодна вода лоскотали наші ноги, сонце лагідно обволікало та зігрівало наші тіла, а ми тонули один в одному через обійми, через поцілунки. І все було так чарівно, але не довго, бо в одну мить погода навкруги змінилася: на зміну лагідному світлу прийшла холодна темрява, а спокійне море миттєво почало хвилюватися, настільки, що зовсім скоро величезні хвилі почали підходити до нас, руйнуючи такий райський світ.
Хвиля накрила нас з головою вирвавши мене зі світу фантазій у реальний. Вікна у кімнаті не було, та можна було здогадатися, що зараз був ранній ранок. Сон, як рукою зняло.
- О, Господи! - закричала я, коли побачила незнайомого чоловіка перед собою, ледве відкривши очі.
Я підірвалася так швидко та підібгала ноги до себе, навіть не розуміючи, що зі страху залізла на Даніеля, який спокійно посапував поруч не очікуючи нападу з мого боку та того, що йому мало не залізуть на голову.
- Ви хто такий?! - заверещала, підтягуючи покривало до себе, аби сховати частини свого тіла, хоча і була одягнена у піжаму. Напевно, це було рефлекторно, не так сховати тіло, як сховатися від неприємного незнайомця, який свердлив мене очима так, ніби пропалював.
- Що ти тут робиш? - запитав Даніель, щойно протер очі, поглянувши на незваного візитера.
Хлопець явно був незадоволений, але й не виплескував емоції подібні до моїх. Спокійний та врівноважений і точно впізнав цього неприємного на вигляд чоловіка. Я притулилася до Даніеля і він відчув мою необхідність в його підтримці та захисті, і за секунду обійняв мене та притяг до себе ближче.
- В гості зайшов, - відповів чолов'яга, як на мене приторним голосом, що різав мені вуха.
- Ти дав нам два дні, - продовжив Даніель розмову з незнайомцем, а я зовсім не розуміла про що йде мова. - Що сталося за ці... - потягнувся до годинника, який лежав на тумбі поруч ліжка, подивився. - За чотири години?
- Скучив, - знову сухо відповів неприємний чоловік.
- Аби не знав тебе — можливо б і повірив, - видихнув хлопець та протер однією рукою очі, іншою притискаючи мене до себе. А я і не проти, сама втиснулася в нього так, ніби приросла, як сіамський близнюк. - Як ти пройшов крізь охоронну систему ангару?
"Агов! Це хто взагалі такий, що Даніель з ним так по-особливому спілкується, наче нічого взагалі не сталося? Подумаєш, заперся у кімнату і задивляється на сплячих людей? Говорять так, ніби це норма, немов, це нічого такого." - У мене ще багато чого в голові промайнуло, та я воліла мовчати, продовжуючи й далі споглядати та бути німим слухачем у їхньому діалозі.
- Ти, що забув? - перепитав з єхидним прижмуром не відриваючи від мене очей. - Це ж мої люди встановлювали цю систему...
Даніель тільки видихнув, та напевно згадав, що окрім них ще й я є, бо потім хлопець звернувся вже до мене:
- Еміліє, познайомся, це мій батько, Захарій Едуардович. - спокійним голосом не виявляючи ніяких емоцій. Зате мене після цих слів накрило, як тією хвилею у моєму сні.
Батько?!
Шок.
Відчула себе занепалою жінкою, грішницею. Вчора перед сном лише поцілувалася з Даніелем, а таке відчуття, ніби нагрішила на декілька років вперед. Навіть перед мамою не було так соромно, коли вона вирішила, що ми з Даніелем коханці, а тут, ніби на гарячому спіймали, чи навіть свічку тримали.
Почервоніла в мить так, наче у басейн з фарбою пірнула і це ще було не все.
Тудух-тудух-тудух!
Тиск в грудях та в голові почав рости в шаленій прогресії, і я, вже навіть очікувала чогось на кшталт тріснутого келиха, але Даніель відчувши це, випередив мене. Хлопець впився руками у моє тіло та пропустив крізь мої, вже кам’яні від стресу м’язи, теплу хвилю, яка обволікала мене, як легка хмаринка.