Розділ 3

Зізнатися чесно, почувався тхором з казки про курник. Але на власне виправдання скажу, що якби вони не знищили мого шатла, то до цього могло й не дійти. Звісно, я поліз би в самісіньку серцевину планети, щоб вивідати цікавенького. Але все ж десь у всесвіті могла існувати й інша реальність, де мій шлунок не дав би мені пройти далі найближчих від приземлення кущів.

Тепер же повзком просувався до не менш загадкової будівлі, ніж все навколо. Так, нічого незвичного, але зізнайтеся, ви також не часто бачили, щоб люди підкорялися волі роботів. Звісно, в моїй голові існувала дурнувата гіпотеза про те, що за цими міцними оболонками сховані такі ж істотки, як і я сам. Але то було не більше, ніж просто теорією, яку ж незабаром і спростував.

А зробив це я досить оригінальним способом. Діставшись чи не до тієї самої серцевини планети, випадково зіткнувся віч-на-віч з роботом. Ця бляшанка недорозвинена взяла й вирішила, що вона крутіше, а мене чогось потягнуло до танців. Такі піруети закрутив, що ого-го. Не дарма, це був обов’язковий предмет у теграріумі. Так затанцювався, що навіть робот приєднався до мене, але той не розрахував своєї маси і сам себе буквально розпиляв на дві частини.

Пощастило мені ще й як, бо на його місці міг бути і я. Але думав про це недовго, а поповз далі, облишивши купи металу на землі. Зізнаюся чесно, намагався зсунути їх з місця, щоб сховати від прискіпливого ока робота, але не зміг. Тяжкі тварюки, а мене все життя величали слабаком. Я й ніколи не протестував та не обурювався, адже цілком заслуговував на це звання.

Але й повзти незабаром стало тяжкувато, то розлігся собі трішки відпочити під досить широкою лавкою у якомусь приміщенні, схожому на роздягальню. Як-не-як, а втома після дороги нікуди не минула безслідно, а після ситненького харчу на сон морило не на жарт.

Так і заснув, лежачи під цією лавкою. Прокинувся ж коли вже злегка посутеніло, а це було мені лише на руку. Хоча хто знає цих роботів – можливо вони в темряві навіть краще бачать? Але судячи з технологій навколо – це швидше 2019 рік приблизно. На парах розповідали, що тоді роботи бачили суто при світлі й навіть камери нормально не працювали за нічної пори доби.

От цю теорію мені так і не довелося перевірити. Зате дивуватися було коли. Вся планета виявилася величезним табором, схожим на в’язницю з особливим режимом. Тут роботи й справді заправляли всім. І як би я не намагався влізти кудись чи знайти так званий загальний центр огляду, де сиділа б якась людиноподібна погань та контролювала ці диковинки – нікого не було. Банальна пустка. Ховався ж я так майстерно також даремно. Роботи перевірили території та заспокоїлися, нікого так і не знайшовши. Настільки втратили пильність, що я навіть знешкодив кількох.

Зробити це то зробив, але от був настільки паршивознавцем у всьому, що їх стосувалося, що мало сам себе ними й не прибив. Добре, що реакція гарна. Хоч у цьому мені рівних немає. Як і в пошуках того, що мене взагалі не цікавило. Шатл опинився прямо перед носом аж надто несподівано.