Розділ 2

Крокую собі бадьоро, бо живіт нарешті втихомирився, роззираюся довкола. Краса ж то яка... Все цвіте, пахощі розливаються довкола і тут… грати під п’ять метрів. Суцільний сірий метал, що відгороджує від зовнішнього світу. Оце так нежданчик. Не чекав такого розвитку подій. Так само як і чітко розумів, що це зовсім не захист від чогось, а спосіб втримати в місті назавжди. Можливо, тому ніхто з людей звідси й не повертався?

А он і вони. З-за найближчого рогу з’явилися трійко хлопців, не старших від мене. Всі, як у один, у дивному сірому, аж надто бляклому одязі. Ніхто з них не звернув на мене уваги, тож покрокував до них, махаючи обома руками.

Реакція зустрічних здивувала. Замість того, щоб цікавитися, як я тут опинився або злісно чи радісно зустріти невідомого, вони почали дивно корчитися, вигинатися, блимати очима та кривлятися. Занадто пізно в мою не надто розумну голівоньку дійшло, що то були знаки сховатися. Але моя удача цього разу не підкачала та дерево прикрило мене від роботів.

Тоді й прийшло повне усвідомлення того, що відбувається. Не одразу звісно, а після того, як прослідкував за процесією. Те, що мене картинка вразила – це нічого не сказати. Місто виявилося немов величезним табором, схожим на той, куди мене відправляли змалку. Хіба лише тут замість вожатих ходили роботи й люди для них були немов худобою чи домашніми улюбленцями. Вони спостерігали за нами, перевіряли реакції на ті чи інші дії й якби не ця бездушність, то подумав би, що вони зловтішаються з нашого становища.

Хах, нарешті то не люди керують роботами, а це відбувається навпаки. Хоча мені то це зовсім не подобалося. Хтозна, що може стукнути в їх бляшану довбешку щосекунди. Потрібно було щось робити терміново. Та й вибиратися звідси як тільки так і одразу, але де ж знайти хоч якийсь транспорт? Навколо не було анічогісінько.

– Швидше, швидше,– гучний голос робота прокотився по вуличці міста якраз поруч від мене.

– Але ж мені потрібні інструменти. Як я ремонтуватиму без них?– промовив високий худорлявий чоловік, відводячи на себе увагу.

– Все вже на шатлі.

Стривайте, шатлі? Мені не почулося? Ну звісно, що ні. Я ж бо за метр від них причаївся на черговому дереві. Що ж це мене до них та й тягне? Хоча зараз не про це. Тут десь є шатл, а той чоловік – це очевидно якийсь механік, що явно мені знадобиться. Час починати діяти, але спершу розвідка. Якщо вже сюди забрався, то треба таки повністю дослідити, що тут і як.