Розділ 1

Отямився лиш тоді, коли зі свого затишного кубла на дереві заледве не покотився на землю. На льоту встиг схопитися за міцну гілку й втриматися на своєму зручненькому місці, спостерігаючи як роботи на очах начисто розбирають мій шатл. Добре, що хоч Мінджі мене таки катапультнула, а то мешканці Астенія навіть не задумувалися про те, щоб перевірити, чи є хто в транспорті.

З іншого боку тепер у мене зовсім не залишалося шляху до відходу. Лише вперед. А я й був не проти. Як на людину з двадцять сьомого століття, не надто полюбляв технології, але нові планети досліджувати страх як любив. Небезпека та цікаві пригоди хоч трішки звеселяли життя. Нудна робота на одному місці – то справді не моє.

Коли закінчував навчання в столичному теграріумі, то й гадки не мав, куди ж мене там занесе. А тут он тобі на – Астенія. Красива така планетка, як на мене. Але дуже то вже схожа на Землю. Хіба лише тут не побачив ні надміру будинків, ні автівок чи якихось шатлів. Здавалося, екологічна криза не торкнулася цих земель. Все буяє зеленню та квітне, а не як у нас – лише під біо куполами.

Нарешті виплутавшись з пасків безпеки, плигаю на землю та одразу ховаюся за те ж таки дерево. Цікаво вони, звісно, зустрічають гостей. Он, роботи зі зброєю напоготові вже обстежували місце біля шатла. Незабаром дісталися б і до мене, тому зволікати було не час. Хтозна, що їм там захочеться зробити. Он Мінджі мене й так мало не прибила. Випадково, звісно, сподіваюсь… Але що ж там в їх порожніх бляшанках крутиться краще не з’ясовуватиму.

Частково повзком, а частково на власних двох, ховаючись за не такими вже й поодинокими кущами таки відліз якомога далі. А чекати поки роботи припинять свою розвідницько-захищальну діяльність довелося чимало. Спрага з голодом підкралися непомітно й не довго думаючи, схопив перші ліпші ягоди біля себе й з’їв. Насичений червоний колір на секунду може й насторожив, але яка ж то була смакота. Неперевершена солодкавість з певною кислинкою манила з’їсти ще й ще. Настільки це було потужно, що забув навіщо взагалі потрапив на цю планету та що мені загрожує й буквально пірнув у кущі, на яких росли ці величні ягоди.

До реальності повернув повний шлунок, що не дав цьому дурнуватому об’їданню пройти безслідно. А ще…на очі мені кинулося щось схоже на місто. Навіть не сказав би, що там жили роботи. Звичайні будинки, схожі на які бачив лише ілюзії у музеях. Колись і на Землі були такі, поки численні землетруси не змусили замислитися про структуру домівок й стоповерхівки стали звичайною буденністю, звільняючи місце для біо куполів.

Все ще тримаючись за живіт, поспішив до міста. Справді не вірилося, що бачу це все наяву. Але найбільше не міг зрозуміти, навіщо роботам звичайні будинки, якщо вони не потребують ні їжі, ні сну. Усвідомлення ж того, що відбувається насправді, з’явилося значно пізніше. Виходить сам себе загнав у пастку, але чи був у мене інший вибір? Та й чи існує на цій планеті таке поняття як «вибір» взагалі?