Вільний

Він вільно блакитне небо розсікає

Широким помахом дужого крила,

Зелені володіння пильно доглядає,

Від чужих сторожить, то його земля.

Як був малим все тато боронив,

Аж поки молодий орел не полетів,

Одразу величний ліс свій полюбив,

І для сім‘ї гніздо тут також звив.

Він великий, дужий хижий птах,

Мало вже в лісах залишилось таких,

Його тінь на жертву наганяє жах,

Як беркут летить серед гір стрімких.

Он там безпечно кохана десь літає

Біля їх домівоньки - тихого гнізда,

Дітям їжу щосекунди виглядає

По околицях невпинно все кружля.

Він теж на підмогу коханій спішить,

Задоволений, бо їй рибку піймав,

Поділитись набутим з нею летить,

Натхненний, крилами враз замахав.

Он їх дерево, на котрому фортеця,

Що зводили двоє з дрібного гілля,

Там зараз ніжно любима озветься...

Аж раптом десь поряд постріл луна!

Він здригнувся і виронив рибу пухку,

Перелякався, ніби грім десь пробив,

Але не за себе, а за орлицю свою,

І за малих, котрих так сильно любив.

Беркут крилами чимдуж тріпотить,

Там хтось є, двоногі біля гнізда,

Всередині все від страху тремтить,

З цими потворами ходить біда.

Мати в гніздо до дітей залетіла,

Крилами вкрила і плаче тихенько,

Вона їх врятувати сильно хотіла б,

Вони ще невинні і дуже маленькі.

Батько те бачить - і вниз до двоногих,

Так забере увагу і врятує сім‘ю,

Він пролетів біля створінь цих вбогих,

Хоче їх заманити або зляже в бою.

Ще грім пролунав та беркут вцілів,

Він далі їх манить, ті далі стріляють.

Птах народився серед диких лісів,

Він вміло кружляє, його не піймають.

Домівка далеко, час вже вертатись,

Двоногі повільні, не наздоженуть,

Він встигне ще діток надійно сховати,

І ці потвори більше їх не знайдуть.

Вільний птах різко в небо злітає,

Внизу залишилась зелена краса,

Та знову злий постріл гучно лунає,

Ранить в крило, швидкість згаса.

Люди волають, щось радо кричать,

Птах похитнувся, але поки не впав,

Хто діток без нього літати навчить?

Ні, ще не час, він позицій не здав.

І знов швидкість крізь біль набирає,

Він зовсім вже поряд, коло гнізда,

Кохана крізь сльози до нього гукає,

Вони всі в безпеці, вціліла сім‘я.

Нове гніздо з гілля недовго будували,

Встигли до першого польоту пташенят,

Беркут знов блакитне небо розсікає,

Поки кохана і малята тихо сплять.

Хто тут хижак, а хто справжній герой?

Той, що говорить, для розваги вбиває?

Чи той, хто ладен прикривати собою,

Боронити без зброї і пазурі має?