Щось особливе

Восьмий рік

Йшла восьмий рік війна
І люди йшли на фронт,
Хтось з них - з життя
За неба горизонт.

Своїх синів
Проводжали матері,
Даючи в дорогу
Грудочку землі.

Дівчата обіймали
Хоробрих вояків,
Діти гірко окликали
По формі вдягнених батьків.

Але потяги рушали
І не чули тих дітей,
На схід прямо курсували
Покидаючи сімей.

А ми стояли тихо
І дивились на вагони,
Що везуть у саме лихо
Найдорожчих ешалоном.

Ми пишались ними
І просили в Бога,
Щоб зустріла мати сина
Не в труні, живого.

Молодого щоб діждала
Дівчúна на пероні,
Щоб побачила дитина
Батька, що в вагоні.

Ми не плакали, тримались
Щоб не завдать їм болю,
А серця наші розбивались
На сотні друзків мимоволі.

А потім потяг зник
З поля нашого зору,
Невідомий страх проник
В душі найглибші нори.

А чи вісточку дадуть,
Що усе в порядку?
Чи не нападуть
Миротворці кляті?

Чи залічать рани
Й допоможуть встати?
Чи не зрадять їх
Зброя, пулі й лати?

Ніхто не знав що далі
З ними буде усіма,
Та віра в краще -
То єдине укриття .

Прийде час і ми
Зустрінемо їх знову,
Щасливі обіймемось
У пору мирну й нову.

Йшла восьмий рік війна
І ми молили Бога,
Нехай закінчиться вона
І рідні будуть вдома.

дата написання: 20.02.2022

Подобається

#3522 в Різне
#921 в Поезія

Відредаговано: 07.10.2022