Щось особливе
Ви брехали
Ви казали, що прийдуть ясні дні,
Обіцяли, що минуть часи сумні,
Говорили, що закінчиться війна.
Ви брехали, людські голови стина.
Ми чекали, та тільки гірше стало,
На сході неньки життя щодня згасало...
Синів своїх ховали матері,
Вас проклинаючи за ці воєнні дні.
Люди плакали, утративши лік трун,
А Ви спостерігали мовчки з-за трибун...
Лиш казали: "Треба трохи потерпіти".
Ви брехали, нас хотіли отруїти.
Ви товстіли, жерли, об'їдались,
На райських островах оздоровлялись,
А нас у рамки скрути заганяли
І за ґрати нескорених саджали.
"Що робити?" - хором люди вас питали,
Відчуваючи, що їх пограбували.
"Це необхідні міри" - суворо пролунало.
Ви брехали й до всіх ставились недбало.
Ми економили й бідніли кожен день,
Витрясаючи всі залишки з кишень.
Зросли тарифи, піднялись утричі
Й знесилились люди робітничі.
"Як дитину прокормить за цін таких?
І від війни врятувати молодих?"
А у відповідь Ви знову нам брехали
Та в кабінетах з цього гучно реготали.
Ми чекали, та сил більше не стало.
Нас життя не раз уже повчало:
Вірить владі - як взять на душу гріх
І впустити злочинця на поріг.
Дарма Ви стільки нам брехали!
Гляньте, люди всі повстали!
Брехня влади знову об'єднала
Та до купи українців згуртувала.
Вас проженуть, звільнять Ваші кабінети,
Зітруть з істроії країни та планети.
А ми завжди будем тут, горді українці,
Нескорено та вільно панувати у домівці.
Відредаговано: 07.10.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
