Собака до господаря

Ти мій світ, мій друг і мій цар,

Ти як промінь небесний між хмар,

Даруєш тепло, даруєш любов,

Даруєш надію, насичуєш кров.

Ти приголубив мене, сироту,

Забрав, обійняв і прогнав самоту,

Доглядав і плекав з дня на день,

Просячи в мене вірність лишень.
 

Я навчався й старався як міг,

Намагався здобути похвал твоїх,

Я гавкав, гарчав, захищав,

А як треба - тихенько стояв.
 

Я сумував за тобою щоразу,

Як ти мене покидав, "зараза",

Все дивився на двері вхідні,

Коротаючи години вічно нудні.
 

А потім ті двері вмить відчинялись

І небесні проміння знову з'являлись.

Ти радісний входив в наш дім,

Знов осяюючи теплом своїм.
 

Я був дуже щасливий і знов оживав,

Стрибав, вертівся й хвостом махав,

Підбігав до тебе з м'ячем в зубах,

Віддавав і падав у твоїх ногах.

Ти м'яч той жбурляв і мене обіймав,

Гладив шерсть, а далі я знову стрибав.

М'яч шукав і приносив тобі,

І ще раз просився в обійми твої.
 

Коли ти читав і на ліжку вмощався,

Я поряд лягав і до тебе тулився,

Коли ти їсти варив для себе і мене,

Я ніколи перший не їв без тебе.
 

Я завжди твої щирі обійми любив,

І все тепло дотиків завжди цінив,

Кожне слово твоє було мов нектар,

Кожен день із тобою був схожий на дар.
 

Якось ти прийшов, знов мене обійняв,

Мій м'ячик узяв і знову жбурляв,

Та я сил не знайшов для стрибка...

Ми зрозуміли: наш час добіг вже кінця.
 

Щось дуже сильно в грудях заболіло,

Закрутилось і в очах вмить потемніло,

Я боровся за себе, щосили тримався,

А ти все гладив і поряд лишався.
 

Я пам'ятаю день останній з тобою,

Він, як і всі, був повен любов'ю,

Довколо все тихо, жодного шуму,

Я глянув у очі сповнені суму.
 

Ти мене знов обійняв, востаннє уже,

Не гулятимем більше з тобою ніде,

Я очі заплющив й наостанок дихнув,

А потім щасливий навіки заснув.
 

Дякую за все, господаре любий,

Обіцяю тобі, що тебе не забуду,

Я стоятиму там, біля воріт до раю,

І чекатиму на тебе в ангельській зграї.