1

1

- Кажеш, в стіні срібна куля?

Ілля похмуро кивнув, нишпорячи кишенями куртки. Я мовчки спостерігав за ним на порозі квартири-місця злочину.

- Цигарка є? – слідчий скрушно зітхнув, не знайшовши в кишенях потрібного.

Я мовчки простягнув йому пачку, Ілля без питань взяв дві цигарки, одну заклав за вухо, а іншу закурив.

- На робочому місці, непрофесійно. То ти мені відповіси, чи як?

Курити в приміщенні під час розслідування, як на мене, поганий тон. Інша справа, коли місце злочину вулиця. Хоча, якщо все у якомусь будинку, це означає майже абсолютну відсутність роззяв, які стікаються роздивитися що ж там таке, а заодно полегшено зітхнути в стилі: слава Богу це трапилося не зі мною.

- Так, срібна, - слідчий видихнув дим. – І не одна.

Перспективно.

Ми стояли на порозі квартири в одній з новобудов на Черьомушках, районі Кам’янця-Подільського біля залізничного вокзалу. В дев’яності у нього була поганенька слава – після заходу сонця краще просто не з’являтися. Та і сьогодні цей район не з популярних.

Я зиркнув на Іллю, той саме з кам’яним виразом обличчя кидав недопалок кудись в бік сходів. Ми все ще не зайшли всередину, топталися на сходовому майданчику. Бачила б це прибиральниця якась…

Ілля виглядав як завжди, тобто – як побита собака. Мимоволі мій погляд ковзнув на його праву руку, де бракувало кількох пальців. Десь глибоко неприємно вкололо сумління, та я його відігнав, зрештою, не я ж відгриз слідчому пальці, а песиголовці.

- Ти хоч іноді нормально спиш? – поцікавився я невимушено розглядаючи темні кола під його очима. – Чи може я щось пропустив, а ти підсів на якісь спіди?

Слідчий лише зміряв мене роздратованим поглядом, схоже, від нового злочину він не в захваті. Час би вже й мені подивитися.

- То ми заходимо, чи як?

Ілля кивнув, я рушив слідом за ним вглиб квартири. Як завжди, поки я прибув, все вже оглянули, відбитки і інші сліди зняли, тепер моя черга. Незважаючи на посвідчення «консультанта з надприродних питань» я волів би зараз опинитися десь далеко, а не приходити на місце злочину допомагати поліції. Власне – це навіть не моя ініціатива.

Квартирка виявилась невеличка, однокімнатна, з окремою кухнею, від неї – вихід до туалету і ванної. Схоже, там нічого цікавого немає, бо Ілля повів мене одразу до кімнати.

Подекуди ще метушилася слідча команда, перекидаючи речі, шукаючи щось, що може стати в нагоді згодом і так далі. Криміналісти, схоже, уже поїхали. А от швидка під будинком досі чекала, персонал курив біля карети, отже – у нас є мертве тіло, дай Боже – одне.

Хоча, сенс дивуватися, якщо Ілля викликає мене тільки на вбивства?

- Жертва чоловік, - провадив дорогою слідчий, - тридцять років, працював у автосервісі. Сьогодні не вийшов на роботу, друг з’їздив по нього, приїхав, двері причинені, ніби навмисне, всередині – труп товариша.

- Щось корисне друг сказав?

- Нє-а, - Ілля відійшов убік, коли ми ступили на поріг кімнати. – На роботі конфліктів наче не мав, принаймні щоб призвели до вбивства, загалом наче не конфліктний.

Невеличкий диван тулився до стіни, в кутку – ліжко. На дивані чимало глибоких подряпин, шматок навіть вирвано, він валявся поруч. Навпроти – комп’ютерний столик, монітор лежав на землі з розбитим екраном, біля вікна – велика шафа. Саме вікно закрите шторами, які не пралися, схоже, вже довгенько. Під вікном лежали скалки і розбитий годинник, схоже, він упав зі стіни. Я придивився – поруч комп’ютерного столика виднілися подерті шпалери і темна пляма – слід від кулі.

На килимі - мертве тіло чоловіка. Від його одягу мало що лишилося, шматки валялися там-сям. Перемішані з клубками сірої шерсті і крові, її було небагато, лише темна пляма довкола голови.

- Вовкулака, - прошепотів я тихо, придивляючись до мерця.

- Як бачиш, - Ілля махнув комусь рукою і двійко поліцейських вийшли в коридор.

Тіло чоловік мав міцне, не культурист, звісно, але схоже було, що у залі займався. А вкупі з вовкулацтвом це дає пристойний ефект. Він лежав на спині, одна рука пряма, друга – зігнута в лікті, здавалося, ніби від впав. Горло зяяло темною посмішкою рани; слід дуже глибокий, майже до кістки.

- На спині ріжучі або колючі рани є? – перевертати труп мені геть не хотілося.

- Жодного.

Спереду їх не було теж, але на грудях, животі і руці темні смуги сходилися в цятки, куди поцілили кулі. Хтось спершу вистрелив туди, а потім уже перерізав горло? Чи навпаки? Точно скаже судмедексперт, тоді і можна буде зробити точні висновки, якщо Ілля мені повідомить.

Я зосередився.

- Думаю, ти і сам знаєш, як воно було, - почав я. – Сліди проникнення є?

Ілля, стоячи зі схрещеними руками, заперечно похитав головою.

- Що ж, вбивцю впустили, очевидно. А далі почалася бійка, якщо я правильно розумію, перший постріл був до трансформації, хоч, можливо, - я кивнув у бік стіни, - і не так. Сусіди постріли чули?

- Ні, всі мовчать, може використали заглушку.

Що ж, типова позиція, моя хата з краю… бо ще повернуться і доб’ють, якщо щось розбовкаю. Хай там як, бійка точно була, сліди тому підтвердження. А щодо пострілів – заглушка цілком логічний варіант.

- Нормально. Так от, хай там як, вбивця не завдавав кулями смертельних ран, - я замислився. Срібло негативно впливає на вовкулак, це знають усі, але від нього, якщо це не справді смертельна доза чи рана, вилікуватися цілком реально. – Жертва зумисне перекинулася на вовкулаку, аби в разі чого запрацювала регенерація, хоч і повільніше, ніж завжди. Почалася бійка, в результаті якої чоловік програв.

- Хто б не був вбивцею, він мусив би знати, з ким матиме справу. - Ілля смачно так позіхнув, я аж захвилювався, щоб він тут не заснув на місці. – Якщо вбивця був готовий, то він не просто собі вбивця, а знає, що робити у випадку перетворення. З вовкулакою у вовчій подобі не так просто впоратися, так?