6

Віра поклала пакет, у якому принесла кров, біля моєї сумки, зітхнула і сіла на якийсь ящик біля дверей.

- Ти продовжуй, я тут, в разі чого, - заспокоїла мене жінка. – Крові свіжа, вчорашня.

Це тішить, отже, вона ще не втратила ніяких властивостей, мабуть. Я знизав плечима і зиркнув на вогник.

Викликати демона, насправді, не так уже й важко, головне знати потрібне заклинання. А ще, треба тримати в голові чітку мету, для чого ти викликаєш його з того світу. Власне, інакше, можна викликати щось таке, що зовсім не сподобається ні тобі, ні усім іншим. Але якщо викликати демона – не важко, то от втримати його – вже інше.

Для того, аби стримати демона, треба викликати його в коло, а в колі має бути пентаграма. Але все воно нічого не варте, якщо не ставити коло та пентаграму на крові. Магія крові – ваш надійний захисник, прямо гасло для якоїсь нової реклами.

Магія крові, насправді, річ небезпечна, і зловживати нею не варто. Вона може викликати звикання і все погано закінчиться. Але треба розуміти, що і з нею все не так просто. Для того, щоб магія крові дійсно працювала, потрібна кров, а ще краще – жертва. Але не просто жертва, тобто, якщо взяти кров, наприклад, кози чи півня, пролити її, то з тим же успіхом можна було б пролити воду. Потрібна кров когось такого, хто осмислює своє існування, тобто, наприклад, людини. Людська кров дає доступ до чистих джерел магії, а вони роблять відьмака дуже сильним. Не треба ніяких замовлянь, нічого, лише твоє бажання і… кров. Чим менше крові, тим менше сили, і, відповідно, навпаки.

Так, можна використовувати і свою кров, але вона не дає такої сили, хоча, підсилює ті замовляння, які ми використовуємо. Або ж, з використанням крові, можна просто уникати супутніх рухів чи предметів, яких потребує заклинання.

Я дістав з сумки ніж, зиркнув довкола і заходився креслити пентаграму.

- Це твій перший раз? – поцікавилась Віра.

- Ти про демона? Так.

- Видно, справа дійсно скрутна, - припустила упириця.

Ти й не уявляєш, наскільки!

Пентаграму, як і коло, не обов’язково прямо таки вирізати в дереві, просто треба накреслити і потім – полити контури кров’ю. Куди вже простіше, ага.

Я повзав навколішки підлогою, креслячи фігуру, думаючи, чи вдасться. А що, як демон взагалі не з’явиться? Тоді все даремно! Хоча…

Зрештою, якщо вже на те пішло, я й так, по суті, обрав найлегший шлях. Замість того, аби шукати відповідь, я вирішив отримати її. Та, де шукати? Чекати нового вбивства, чи що? Сподіватися на диво?

- Трохи кривувато, - констатувала Віра, коли я закінчив возитися з колом. – Але всі кінці з’єднано, тож, загалом зійде.

Я промовчав, не дуже приємно, коли тебе критикують, хоч чого вона хотіла? У мене тут що, є лінійка і циркуль?!

- Якщо не помиляюсь, тепер кров, - Віра підвелась, дістала два закорковані пакети кров і простягнула мені один. – Дивись щоб на усе вистачило, у мене тільки два.

Я  кивнув, взяв в руку відкоркований пакет і підійшов до пентаграми. Справа зайняла небагато часу, я лише час від часу зиркав то на вікно вгорі, то на вхід, боявся, що нас хтось побачить, хоч наче не повинні. Магія крові – це вже незаконно, а виклик демона й поготів.

Але все зайняло кілька хвилин, я швидко накреслив кров’ю пентаграму, ніби поливав торт зверху джемом, а потім – коло, на дні другого пакету навіть ще трохи залишилося.

Власне ритуал наближався, і мене почало роздирати хвилювання.

- Сподіваюсь, заклинання ти пам’ятаєш? – Віта взялась руки в боки, стоячи біля кола. – Бо буде тупо, якщо оце все – даремно.

- Знаю.

Схоже, вівтар мені сьогодні не знадобиться, а от книга і моя кров ще стануть у нагоді. Погортавши сторінки книги, освіжив пам’ять в такому собі світлі від вогника, очі впіймали рядок трохи знизу: «Не погоджуйтесь на умови демона, не укладайте угоди з ними, бо є вони дуже підступними і прагнуть перш за все ошукати всіх, а найперше вас, бо ви їх викликали».

Оптимістично.

Я переступив через межу кола, не зачіпаючи кров, простягнув руку над пентаграмою і вичавив кілька крапель крові в центр.

Коло вийшло невеликим, десь трохи більше метра в діаметрі. Якраз вистачить, хоч ще невідомо, в якому образі з’явиться демон. В більшості випадків це людська подоба, але не завжди.

Я повернувся на своє місце, зиркнув на Віру, вона знизала плечима, мовляв, починай.

Ледь не почавши читати заклинання, я спохватився – спершу активувати коло. Оце було б!

Глибоко вдихнув, заплющив очі, відчуваючи, як внизу живота зароджується сила, як вона підіймається до рук, а до кінчиків пальців. Я різко підняв руки і опустив.

Подув різкий вітер, невідомо звідки взявшись, щось тихо свиснуло, я розплющив очі. Вдалося!

Коло і пентаграма всередині яскраво світилися. Раніше вони виглядали лише темними чорнилами на підлозі, а зараз переливалися, ніби на них падало світло, ніби вони були рідким сріблом, тільки червоним.

- Прикольно, - прокоментувала Віра, зацікавлено дивлячись на коло. – Давно не бачила цього.

Вона простягнула руку і наткнулась на невидиму стіну, від якої розповзлись білі лінії, наче блискавки. Гарно, і небезпечно, одразу згадав я.

- In this night and in this hour / i call upon the demons' power /come to me, I call your name /the blood is waiting for the taste.

Заклинання було англійською, тож я спершу повторив його подумки кілька разів, аби не збитися при вимові, і лише тоді голосно промовив, дивлячись в центр кола.

Цього разу ніякого вітру не було, але раптом в центрі пентаграми з’явилась іскра, вона спалахнула, і ось уже запалала вся пентаграма, вогонь рвався догори, я відсахнувся, але помітив, що полум’я не давало жару. Воно зникло так само різко, як і з’явилося.

Тоді з центру пентаграми повалив дим, легкі темні клубки почали зриватися дороги і метатися туди-сюди. Їх ставало все більше і більше, аж раптом – вони зібралися докупи, в розмиту тінь. Вона не мала ні очей, ні кінцівок, нічого, просо темна тінь-хмара в центрі пентаграми.