Мелодія Переплетення

- Він зрадив тобі з дівчиною з нашого офісу, ти ж знаєш - в напівтемряві промовив голос з боку від дівчини. 

- Не з тобою часом? - запитала Софія, намагаючись не заплакати на тому ж самому місці. Її так званій, "подрузі" вірити - собі дорожче. Вона не любила чуток, просто іноді не вміла зберегти мовчання. 

- Зі мною? Ні, маленька... Лука навіть за 10 років не зможе дотягнутися до мого рівня. 

- Боже, от чому ти просто не можеш замовчати та займатись своїм життям, ти буквально працюєш під його керівництвом - дівчина сиділа на одному з диванчиків для очікування, дивлячись в пустоту.  Її погляд викликав в тілі холод і табун мурашок, не через те, що вона виглядала суворо або була готова рознести увесь офіс за хвилини. Навпаки, дівчина уособлювала своїм виглядом, як проживається відчуття зради. Постійний румянець та сяючі очі вмить прийняли груби вицвіли, ніби от от та Софія й сама випарується в невідомість, як хмари після дощового дня. 

- А ти дурна, вуха розвісила. Віриш всім його виправданням, він вже з самого початку бреше тобі. Спитай його сама - сказала його колега по роботі збираючи речі та прямуючи до виходу. Через 20 хвилин з конференц-зали вийшов і сам Лука. Через думки про те, як він міг торкатися тіла іншої дівчини, відчувати тепло кожного сантиметру її тіла, вдихати повітря що було оповите парфумами іншої, Софія не могла себе вести як завжди... 

- Що відбулося? Ти погано почуваєшся? Може, тобі води принести? Я зараз збігаю в магазин на першому поверсі, почекай хвилинку - швидким темпом надягав на себе піджак Лука, хапаючи гаманець. 

- Що відбувалося в твоєму кабінеті, поки мене не було в місті? - проковтнула ком в горлі дівчина. 
Пара збиралася одружитися, тому Софія запланувавши невеличку поїздку до мами, щоб поділитися її баченням весільної церемонії та повідомити своїм родичам найближчі плани вже її особистої сім'ї. 

- Це ти про що? -  завмер на місці хлопець, не розуміючи, до чого тут це запитання. 

- Ти мені зрадив, чи не так? 

- О ні..Софія, я просто посварився зі штабом, от і ходять чутки. Взагалі якась дурна ситуація вийшла - нервово посміхнувся він. 

- Слово "просто" - це нелепа спроба виправдатися - дівчина почала хутко збирати речі, сама не знаючи, куди вона поїде після того, як залишить офіс. 

- Сонце, почекай! Та куди ти?! А як же вечеря сьогодні ввечері? А подорож до моїх батьків? Софій, та припини, ми ж вже квитки придбали, давай там і вирішимо наші стосунки. Ми ж не можемо зараз все скасувати, сонечко! - він намагався хоч якось вмовити дівчину не палити хату до самого порогу. 

- Ти в своєму розумі взагалі..? - Софія подивилася на нього очима, наповненими слізьми - між нами все скінчено, Лука. Піди з очей мої.  - дівчина покинула його одного в офісі, залишаючи за собою руйнівну тишу від якої в хлопця почали підкошуватись коліна, а у вухах можно було почути його власне серцебиття. 

- Але я справді не зраджував тобі?!.. - він полетів по сходах, випадково штовхаючи інших працівників будівлі, на що йому у слід кричали кілька люб'язних слів. Коли він вибіг на вулицю, Софії вже не було видно на горизонті, ніби вона справді має суперздібність випаровуватись. 

Він наполегливо намагався зв'язатися зі своєю нещодавньою нареченою. Більше 30 дзвінків щодня, повідомлень на телефон приходило в кілька разів більше. Софії це вже набридло, і вона просто заблокувала його, обіцяючи собі більше не вірити хлопцю...ніколи. Хоча продовжувала згадувати, як спокійно вона себе почувала поруч з ним. Софія знала, що в його обіймах їй не страшне жодне нещастя. Але думаючи, що ці руки так само обіймали іншу, вона тихо плакала кожну ніч яку вони з цього часу проживали окремо
                                  
Пара не спілкувалася вже понад півроку. Проте одного дня, миючи посуд, Софія отримала дзвінок від своєї мами, що попросила її увімкнути телебачення та знайти певний канал. "Подивись, що там зараз показують, ти такого в житті не бачила!" – сказала мама. Дивна пропозиція, але зовсім не вартує ображених почуттів її мами. Тому, чому б ні, подумала дівчина. 

- У нас в гостях представники однієї з передових логістичних компаній країни, ви навіть не уявляєте, як було важко запросити цих людей до нашої студії - Софія застигла на одному місці, наче все її тіло було занурено у рідкий бетон, який з кожною секундою застигав ще більше. 

Його "вітаю" було єдиним, що тоді почула дівчина. Лука виглядав пригніченим, яким Софія його раніше навіть уявити не могла. 

- Звісно нашим телеглядачам було б дуже цікаво дізнатися, таємниці вашого життя по за межами роботи. Що ви можете нам розповісти? - запитала ведуча - бачу, Лука доволі сильно хвилюється. Бажаєте поділитися тим, про що зараз думаєте? 

- Справа в тому, що я втратив усю надію... моя наречена втекла ще пів року тому, так і не давши мені пояснити ту безглузду ситуацію в якій ми обидвоє опинились... Хтось скаже, що прошло вже багато часу, треба рухатися далі та закохуватися в інших. Так, люди знаходять заміну, міняють океани на калюжи, замінюють коханих на доступних, рідних на зручних. Але, особисто я, не можу та й не хочу шукати своїй коханій заміну. Я сподіваюся, що вона мене почує, зрозуміє мене так - як вона завжди це робила, та за що я завжди їй неймовірно вдячний - Лука тяжко зітхаючи від безвихідності опустив додолу очі. 

В той же час, по щоці дівчини потекла гаряча сльоза. Вислухавши ще тону запитань від ведучої та дочекавшись закінчення інтерв'ю, Софія відразу схопилася за телефон. 

- Сонечко... я так довго чекав на твій дзвінок - його голос дрожав як тонкий листочок на сильному вітру - обіцяй, що коли я приїду, ми поговоримо...прошу. 

- Обіцяю - відповіла Софія, витираючи вже нестримні струмені сліз. 

І ось коли цей день настав, Лука кинувши усі справи, приїхав до своєї коханої. Ось він... прямо за дверима, нервово метушився з цим букетом квітів, намагаючись одночасно вирівняти складки на одежі, майже готовий зробити цей крок. 

- Привіт, це тобі - тепло посміхнувся він, даруючи дівчині квіти. 

- Дякую..дуже гарні. Проходь, будь ласка. Я чай зараз поставлю, є тортик навіть - як не в своїй тарілці говорила Софія. Поставивши чайник дівчина присіла на стілець поруч з Лукою даючи зрозуміти, що готова його вислухати та спробувати ще раз. 

- Сонечко, вибач мене, прошу... я дійсно ніколи навіть не думав про зразу. Я би ні за що так безглуздо тебе не втратив би. Я ніколи не зможу видалити тебе зі своїх думок, тому що ти є в кожній частині мене, про яку зраду може йти мова... Вибач мене, за те що мені знадобилося так багато часу, щоб знову бути поруч - він тримав її долоні в своїх, чекаючи відповіді - я так хочу обіймати тебе. Запускати руки тобі під майку, проводити з тобою увесь вільний час, сміятися з наших дурних жартів, дивитися в твої неймовірні очі... Мені все одно, що там кажуть інші, вони можуть розпускати ті чутки скільки їм заманеться. Я завжди був, є, та буду твоїм, сонечко..