Розділ 6. Я битимусь до кінця.

(Арія)

Біжучи коридором я наткнулася на батька. Він був увесь в святкових клопотах. 

— Арія, люба, чому ти досі не готова? Поквапся, приведи себе в порядок і спускайся. — після цих слів батько усміхнувся мені та швидко пішов у пошуках радника.

Я не горю бажанням іти туди. Бали стали для мене чужими. Хоч я і досі пам'ятаю як це, — елегантні сукні, вишукані страви, неймовірно красива музика, видатні гості, — усе це уже в минулому. Та я не хочу розчаровувати батьків — вони готували для мене це свято, тож я таки піду. У кімнаті на ліжку уже лежала білосніжна сукня, низ якої був темно-синього кольору. Одягнувшись та причепурившись я пішла, але не туду де мене уже чекають, а туди де можна побути на самоті. Не люблю скупчення народу, тому хотіла ще трохи побути на самоті із собою та тишиною перед тим, як знову приміряти на себе роль леді та принцеси. Вийшовши із замку розправила крила та полетіла до озера Субон, на березі якого розташовувався королівський фруктовий сад Форленд. Вітер шелестів у моїх крилах та у волоссі, приємно ласкав кожну пір'їнку, дарував відчуття свободи, кликав за собою. Я відчуваю це прекрасне відчуття щоразу, як кудись лечу, наче уперше. Кілька хвилин і я уже на місці. Прозора зеленувата вода мирно похлюпувалась, колихались водорості та плавали мініатюрні кольорові рибки, з кожною хвилиною все яскравіше сяяли рослини. Навкруги зависла тишина, яку порушував час від часу лиш вітер-пустун шелестінням листків. Споглядання цієї краси дарувало мені спокій та умиротворення, і я поринула з головою в себе та свої роздуми, забувши про всіх і про все. Мені не хотілось нікуди іти звідти. Сама не знаю скільки я тут простояла, та  в один прекрасний момент я відчула, що хтось дивиться на мене збоку і я повернула голову туди. Я заціпеніла. За три метри від мене стояв Рейвен. І звідки він тут взявся?!

- Наче й зовсім подорослішала, а й досі граєшся у хованки. І все ж ти поганенько заховалась.

На його обличчі красувалась усмішка переможця, а очі зблиснули дитячою втіхою. Я вирішила повернути його до реальності.

- А я й не ховалась. Просто хотіла побути на самоті та подумати.

Тепер усмішка з його обличчя зникла, натомість появилась цікавість та легке занепокоєння.

- Арі. У тебе усе добре?

- Та ні, усе нормально. Тобто добре. - невдало заспокоїла я брата.

- Нормально? Ти напевно не надто рада повернутись додому.

- Я рада, чесно. Тільки... - тільки важко поруч з тобою мені доводиться, але я тобі цього не скажу...принаймні не зараз, не сьогодні. - Якось іншим разом поговоримо. Батько чекає.

Після цих слів я приречено зітхнула, розправила крила та полетіла, брат полетів слідом за мною, мов сторож. Я мяко приземлилась, зайшла через головні двері та у супроводі брата увійшла до бенкетної зали. Вона була чималенька, у ній вмістився б, напевно цілий наш будинок, але я не впевнена. Високу стелю підпирали білі колони, величезні вікна, окутані у бежеві занавіски, впускали світло луни та сяйво рослин, що додавало особливого - романтичного настрою, фуршетні столи, прикрашені тваринами із фруктів підпирали білосніжні стіни, подекуди стояли тумби з вазами повними найкрасивіших квітів із наших клумб. У одному з кутів розмістився ансамбль. Зі стелі звисала велика хрустальна люстра, яка виблискувала у напівтемряві мов сотні, тисячі світлячків, - такий ефект давало світло свічок. У залі було уже немало народу: окрім сім'ї та Аліски були ще мої давні друзі, з якими ми знайомі мало не з пелюшок,  татова двохрідна племінниця трьохрідної бабусі, мамин чотирьохрідний брат по бабииній лінії, перший та другий радники батька - Оскар Каумі та Айвен Софф, генерал - Андо Теро, гувернантка - пані Сильвія, та ще декілька придворних. Батько побачивши нас полегшено зітхнув та розпочав промову. Як тільки я увійшла мене запримітили друзі, які вирішили одразу підійти. Ми з ними давно не бачились, вони якось змінились за цей час, подорослішали, чи що? Поки я вгадувала що ж у них змінилось, висока, світловолоса, зеленоока та струнка ельфійка-лучниця Герда, низенька, худенька, із золотавим волоссям, фіолетовими очима та прозорими бузковими крильцями як у метелика, майстриня меча - фея Кора та тепер уже лицарі королівської гвардії середнього зросту блакитноокий блондин, маг Ерік, кароокий шатен, а також брат Герди - Дейн та світловолосий та жовтоокий сатир Сандер уже підійшли. 

- Арі! - одночасно закликали дівчата.

- Ну ж бо, розповідай усе: де ти пропадала увесь цей час, чому не говорила нам, що збираєшся кудись, чому не виходила на зв'язок, як ти жила весь цей час? - напосілась Герда.

- Так, ми хочемо усе знати. - підтримали її усі.

- Ну... це у мене вийшло спонтанно. - з виглядом безвинного ангела невпевнено прибрехала я. А що ж мені залишалось робити?! Не зможу я сказати правди. Навіть їм. - Я наткнулась на одну цікаву планету, меншу за нашу розмірами, але не менш дивовижну. Там багато всього не так як тут. Я залишилась, щоб краще пізнати те місце, і поринула у це діло з головою: у мене появилась сім'я, друзі, робота і свобода. Тут я маю обов'язки як кронпринцеса перед королівстом, підданими, сім'єю. А там я мала свободу бути тим, ким захочу сама.

- То ми тут за тебе хвилювались, а ти там розважалась! - насмішкувато сказав Ерік, примруживши очі.

- Ні - ні! Я не тільки РОЗВАЖАЛАСЬ. Я ще й практикувалась у використанні своєї магії та сили духу. -  похвалилась я.

- Ти сказала у тебе появилась сім'я? - перепитала Кора.