Розділ 5. Бал.

*наш час*

(Арія)

Як я не старалась, а заснути так і не змогла. Я поринула у минуле, окремі уривки злились у суцільний спогад, все більше затягуючи мене у свої обійми. Я пам'ятаю усе дуже добре, так  наче це було ще вчора. Тоді, як і зараз, було літо. Рейвену було 19, а мені 7. Він був серйозним і поглиблено вивчав бойову магію, а я любила пустувати й спостерігати за тим, як мій братик тренується, - так я вивила не одне закляття. Ми були зовсім різними, і разом з тим нерозлучними - куди б не пішов Рейвен, туди завжди слідом за ним, немов хвостик, слідувала я. І навпаки, куди б мене не затягла цікавість та жага знайти неприємості на п'яту точку, зі мною завжди був він, і не давав мені влипати у різні пригоди. Для маленької мене Рейвен став відважним лицарем-принцем, тим, про яких складали казки і легенди, тим, хто завжди буде поруч, завжди захищатиме мене. Більше нічого я пригадати не встигла так як була нагло вирвана з обіймів спогадів своєю подругою:

- Доброго ранку, сонько. Думала раз ти тут принцеса, то спатимеш скільки завгодно?! Тільки не зі мною! - заявила Аліса. - Ну ж бо, злізай з ліжка "ваша величність", день почався! - скомандувала вона.

- Будильником моїм вирішила стати? Та я власне і не спала. - за своїми спогадами я не замітила як ранок настав.

- А що ж ти робила тоді цілу ніч? О! Знаю, знаю. У тебе тут є кохання твого життя. Якийсь принц, чи це лицар. І ти цілу ніч уявляла вашу першу зустріч по довгій розлуці. Я права? Хто він? - тараторила подруга.

- Та немає ніякого хлопця у мене тут. Вгамуйся ж ти. 

- А що тоді? - не вгавала подруга.

- Просто.... ностальгія. Мене тут стільки небуло, а нічого практично не змінилось. Окрім мене.

- Ох Мері. Тільки не починай розводити соплі, прошу. Ми у такому незвичайному місці, а ти хочеш зіпсувати мені відпустку? Візьми себе в руки, тряпко! І ходи покажеш мені тут усе. Це ж ти тут виросла, тож з тебе екскурсія)))

- З тобою не заскучаєш. І що б я без тебе робила?! Дай мені кілька хвилин, я приведу себе в порядок, поснідаємо і я тобі усе покажу. Добре?

- Добре)

Після сніданку усі ми (земна родина, Зорена і Таурен та моя мінгва - Емілі) вирушили у місто. Ранок вихідного дня лише починався, а центральна вулиця міста вже була заповнена його жителями. Звідусіль чувся радісний сміх, невимушені розмови на різні теми, стукіт копит і скрегіт карет. У небі літали-гралися діти-ангелята з мінгвами та пегасами.

*Мінгва - магічна крилата кішка, може змінюватися у розмірі.

Ми довго блукали вулицями міста, розглядаючи парки, сади, озері, річки, різних чарівних істот та мешканців міста. Вони дивувалися усьому, що лиш бачили. Мене це веселило, бо виглядало це так, наче діти перший раз прийшли до зоопарку та розглядають усе з відкритими ротами. Находились ми немало - обійшли мало не усе місто. Усі мене впізнавали та підходили привітати з поверненням, розпитували де я була. Поверталися до замку ми вже пізно по обіді, замучені ходінням. Та по дорозі зайшли у кілька магазинів та прикупили наряди для вечірнього балу в честь мого "повернення". Коли ми повернулись у замку уже йшли приготування - прикрашали залу, сходи, сервірували столи - усі метушились.  До балу залишалось ще дві години. Усі розійшлись по своїх кімнатах чепуритись, та я вирішила прогулятись. Пусті коридори замку, гомін, що доносився від слуг, які бігали туди-сюди, сяйво рослин за вікнами. Романтика, якої на Землі мені бракувало. Звернувши в один із кордорів я побачила його, чомусь запанікувала та втекла. Бачила по його очах - він хотів про щось поговорити, та я не готова зараз говорити з ним про будь-що. Я направилась у свою кімнату готуватись до вечора, а він так і залишився стояти там, дивлячись мені у слід.

(Рейвен)

Арі нарешті повернулась, нехай не сама, нехай ненадовго, та все ж вона тут. Мені не вдалось поговорити з нею вчора. Я хотів сказати, що без неї тут скучно - ніхто не таскається за мною хвостиком, не влипає у різні пригоди. Не зрозумів я лиш того - що вона мала на увазі кажучи, що вони нічого не знають і щоб я не казав. Дивно це було. Я хотів поговорити про це з нею, можливо у неї щось сталось, я б міг допомогти, як колись. У замку її не було. Батько сказав, що вони усі пішли у місто та пізно повернуться, тож я пішов у архів почитати, як ідуть справи королівства у порівнянні з попереднім місяцем. Просидів я там мало не увесь день, тож щоб не спізнитись на бал я зібрав свої речі та вийшов. У коридорі було пусто, лиш доносився гамір від приготувань. За вікном уже сяяли рослини - Арі любила це видовище, кожного дня перед сном сиділа на балконі, розглядала квіти, а потім, на тому  ж балконі сиділа мати, вичікуючи її. На одному з поворотів я наткнувся на Арі - вона водчевидь бродила замком. Я було відкрив рота привітатись, а вона..... Втекла? Ну і що це було? Раніше вона бігла до мене обніматись та ридала, коли я залишав її одну. А тепер що сталось? Невже вона зовсім не скучала? Що ж нехай іде. Ми встигенмо ще поговорити...на балу...

Ось і прийшов час - гості вже зібрались. До зали зайшов батько з матір'ю й одразу направились до мене.

- Сину, куди поділась твоя сестра? Щойно я бачив її, а потім вона мов крізь землю провалилась. - розпереживався батько.

- Незнаю, можливо вона просто хотіла побути одна. Я пошукаю її, не хвилюйся батьку.

Я одразу ж пішов шукати Арі, здається, я навіть знаю де вона може бути. В дитинстві, коли ми грали у хованки у неї було кілька улюблених місць - одна з веж замку, до якої ніхто майже не навідувався, лабіринт біля замку та сад біля озера. Спершу я вирішив глянути у лабіринті, а потім подивитись біля озера, навряд чи вона піде у верчірній сукні ховатись у запилюченій вежі. Вийшов на двір, розправив крила та злетів не надто високо. Я облетів увесь лабіринт, та її там не знайшов. Тоді залишається лиш один варіант - озеро. Надіюсь ти там Арі, бо у мене нема більше варіантів. Ну що ж, тоді в дорогу. Та й летіти тут не довго. Ще хвилинок 5-6 і......здається я бачу її. Вона стоїть на березі озера  у білому платті, неймовірно красива та зовсім доросла - не лише зовнішньо, а й розумом, - справжня принцеса. Приземлившись я став навпроти, а вона і не думала тікати цього разу.