Розділ 3. Любі друзі. Дорога родина.

Загальний подив та зацікавленість зосередились на мені. Спочатку я не могла зрозуміти у чому річ, та потім , коли все ж вирішила оглянути себе чи часом бува не забруднилась, чи щось таке, то побачила синій хвіст і все зрозуміла. У своєму справжньому вигляді я показувалась мало кому, навіть своїм близьким. Мій вигляд був доволі яскравим для людей - червоне волосся, темно-сині очі з вертикальними зіницями, котячий рожевий носик, маленькі вусики та вушка. За спиною красувались білосніжні крила з синім контуром та синій пухнастий хвіст.  Тому поспішила усе пояснити:

- На своїй рідній планеті я не можу знаходитись у будь-якому іншому вигляді. Так я показую свою відданість цій планеті, королівству та підданим, які тут живуть.

На їхніх обличчях відобразились розуміння та захват. 

- Нас уже чекають. - нагадала я і ми рушили вперед.

Коли ми підійшли до головного входу двері відчинились навстіж. У просторій прихожій нас зустріли слуги, та провели у вітальню. Посеред кімнати стояли дорогі моєму серцю люди. Для підданих Торен - король Юніану, високий, з гарно складеними пропорціями тіла, з червоним волоссям, зеленими очима та білосніжні крила за спиною,  для ж мене - люблячий батько. Біля нього стоїть його королева - струнка, із звабливими фігурою та формами, волосся кольору лаванди, з пасм якого визирали котячі вушка та темно-сині очі з вертикальною зіницею, котячий рожевий носик та пишний синій хвіст - це моя мати - Кланія. Вона обнімала за плечі близнят - Зорену і Таурен, які як дві краплі води схожі з мамою, лиш очі у них зелені, а ще, вони трохи плоскі, та це не страшно - ще виростуть. З правого боку від батька стоїть старенька сива пані, що на свій вік ще досить непогано виглядає - це  леді Сильвія - гувернантка, та дідусі і бабусі. З розчаруванням відмітила, що немає лише Рейвена. Чомусь у першу чергу подумала, що він мене уникає. А може, він просто має невідкладні справи. Стоп! І чому це я шукаю йому виправдання? Ми уже не діти, щоб бути настільки прив'язаними один до одного. 

Здавалося, пройшла ціла вічність поки ми мовчки насолоджувались возз'єднанням сім'ї. Все ж, першою невитримала я, і зі сльозами кинулась в обійми матері. Якусь хвилину ми стояли непорушно, потім до обіймів долучився батько та сестри. Словами не передати те, що я тоді відчувала. Я була така щаслива знову опинитись вдома, в обіймах своєї сім'ї, за якою так сумувала. Але, також мені було соромно за свій вчинок. Я втекла та навіть не залишила жодного шансу бути знайденою ними  майже сотню літ. Я відчувала себе винуватою за те, що заставила їх хвилюватись. Від цієї ейфорії я не зразу замітила те, що мене не покидає почуття настороженості та дивної цікавості. Це почуття, наче від тебе щось надто очевидно щось приховують. Тоді я вирішила проаналізувати усе, що відбувається. Спочатку батьки запросили нас усіх, потім ми опинились тут. Тут мало що змінилось, можна сказати навіть, що нічого й не змінилось. На перший погляд у королівстві усе спокійно. Тоді що ж не так?! Якщо трошки глибше копнути, то я пішла з дому сама, і.... Ось воно що! Я ж так ретельно замітала та запутувала сліди. Як вони мене знайшли, ще й так швидко!? Адже є ціла купа галактик та ще більше планет куди б я могла податись, і їх усіх і за пів тисячоліття не обійти. Я хотіла знати відповідь, та не наважилась поки запитувати. Можливо вони самі згодом розкажуть мені усе. Коли минув момент "телячих ніжностей" я вирішила опанувати себе. Я відсторонилась від батьків, перевела подих та витерла сльози. 

- Я дуже рада знову бачити вас усіх. - стримано промовила я, прийнявши байдужий образ.

- Доню, ти нас познайомиш? - з легкою усмішкою запитав король Торен, вказуючи поглядом на людей. Я кивнула у відповідь. Ми підійшли до рідних мені людей. Знайомство я вирішила розпочати із глави сім'ї.

- Це мій батько - Рональд Коллінс - відрекомендувала я батька...... батьку. Чоловіки потисли один одному руки. На хвилинку я зависла, як windows 10 на старезному компі, червоніючи від осмислення сказаного. Тоді швидко додала , що це земний батько, щоб уникнути незручної ситуації. Хоча, здається я вже її створила😒. Щоб не зациклювати нічиєї уваги на цьому я вирішила продовжити знайомство як би нічого і не сталось.

- Мати - Лілі. Старша сестра - Одет, її чоловік - Мартін та їх син - Майкл - почувши своє ім'я шкет мило посміхнувся. А це, - вказала я на світловолосу дівчину, - моя подруга Аліса.  Що ж, тепер треба й вас представити. - звернулась до своєї "юніанської" сім'ї. Це король величного королівства Юніан - мій батько Торен Уолш. Поряд його королева, і моя мати - Кланія. Двоє милих кошенят - мої молодші сестрички - Зорена і Таурен. Бабуся Тільда та дідусь Зендер - батьки моєї матері. Бабуся Салівана та дідусь Войт - батькові батьки. Збоку стоїть леді Сильвія - наша гувернантка, вона мені наче тітка - у її очах засяяли вогники радості, а на устах появилась стримана усмішка. Ще мав бути мій старший брат - Рейвен, але у нього, мабуть, є важливі справи.  

По закінченю знайомства слуги провели кожного по кімнатах, відведених спеціально для них для відпочинку і сну. Я ж подалась у свою кімнату. Коли відчинились двері моєї кімнати, я заклякла на місці - усі речі стояли на своїх місція, так як я їх залишила. 

- Королева веліла залишати усе як є.

Почувши у себе за спиною чийсь голос я аж підскочила від несподіванки та переляку. Обернувшись я побачила пані Лінду - служницю-покоївку. Я пам'ятаю її ще з раннього дитинства.  Зараз уже старенька ельфійка з коричневим волоссям, зеленими очима та гострими вушками. 

- Її величність все чекала, що ви повернетесь. Кожного дня, на заході сонця, ваша мати приходила сюди. Вона виходила на балкон та милувалась краєвидом, допоки не зайде третє сонце, та засвітиться перша квітка під вікном.