Розділ 2. Юніан

Ранок  наступного дня я зустрічала з сонцем. Свіже прохолодне повітря, спів птахів і шум дерев, легкий вітерець розвіває волосся. Стоячи на балконі і заворожено спостерігаючи за тим, як сонце піднімається, я задумалась про свою сім'ю. Вони ніколи ще не були на Юніані, тому я хвилювалась як вони відреагують та як будуть почуватись там. 

Ближче до години восьмої усі жителі будинку вже були на ногах, готуючись до сніданку. Я з мамою порались на кухні, усі решта блукали будинком у своїх справах. Після сніданку батько, прихопивши зі собою зятя, подався в сад, де у нього була пасіка. Щотижня він провідує бджіл, підгодовує та оглядає вулики на наявність пошкоджень. Сьогодні ж він вирішив, що приділить весь свій вільний час своїм бджілкам. Мати з Одет складали з малим конструктор. Ну а я чекаючи приїзду Аліси, вирішила привести себе до ладу. Прийшовши до своєї кімнати я витягнула з шафи ту саму сукню з діадемою та пішла приміряти їх. Сукня зі шлейфом була дійсно неймовірно розкішною, гідною справжньої принцеси. Вона огортала кожен вигин тіла, підкреслюючи фігуру. Залишився останній штрих - ні, це не макіяж, це зачіска та діадема. Справа у тім, що на Юніані цінують природну красу, тому ніхто там не робить мейкап чи ще щось із цього роду. Зробити мені зачіску я попросила сестру. Їй подобається робити зачіски, манікюри та макіяжі. Вона працює у салоні краси "Орхідея". Коли вони з Лілі побачили мене у них перехопило подих. 

- Тітка Мері крисива. - усміхнувся маленький Майкл. Я усміхнулась у відповідь.

- Одет, мені потрібна твоя допомога. - сказала я, показуючи діадему в руках. Сестра зрозуміла мене правильно, пильно розглядаючи злегка кучеряві пасма мого волосся, що неслухняно розсипалось по плечах.

- Я спробую щось зробити. - сказала вона, кидаючи ще один скептичний погляд на моє  волосся.

Ще хвилин двадцять Одет чаклувала над моїм волоссям. Коли вона закінчила у двері постукали, і на порозі появилась Аліса. Усі були у зборі, тож можна рушати в дорогу.

- Що ж, раз усі готові, то ходімо розсідатись по машинах. - з ентузіазом промовила я. - Я по дорозі тобі все розповім. - побачивши в очах Аліси німе запитання вирішила я заспокоїла подругу. Та розуміюче кивнула у відповідь.

Уже через хвилину я, мама, тато та Аліса виїжджали з подвір'я. Одет, Мартін та Майкл їхали за нами. Подруга не зводила з мене очей, тому, щойно ми виїхали за браму я заговорила.

- Алісо, як ти собі це уявляла? Ми не можемо просто взяти і зникнути з будинку чи полетіти у всіх на очах. Люди щось запідозрять.

- П-полетіти? - очі Аліси збільшились удвічі, тоді вона заглянула у дзеркало заднього виду, де сиділи батьки.

- Хахах! Ти не так зрозуміла. Вони не вміють літати. - сміючись пояснила я. Очі подруги стали знову нормальними.

- А як тоді? - не могла допетрати вона.

-Ми сказали сусідам, що їдемо на сімейний відпочинок. Машини залишимо у безпечно у місці а самі перенесемось прямо на площу перед королівським родовим замком. - буденним тоном промовила я очевидну річ.

Вона більше нічого мене не встигла спитати, так як ми вже приїхали. Галявина, збоку ліс. Машини припаркували у кущах біля лісу. Я попросила усіх відійти трохи далі та стати колом. Насправді ж просто не хотіла лякати подругу, так як вона не знає усіх моїх можливостей. Силою думки я зменшила два автомобілі до розміру іграшкових та запхала у сумочку клатч. Глибоко вдихнувши і видихнувши я підійшла до інших. Усі вони були уже переодягнені у більш приємливе вбрання для Юніана. Я усміхнулась подумки дякуючи батькові за таку уважність та стала у коло.

- Закрийте очі, візьміться за руки та постарайтесь ні про що не думати.

Ми взялися за руки. Я сконцентрувалась на спогаді про Юніан, згадувала площу перед королівським родовим замком. Нас огорнув білий прозорий туман із золотими іскорками, здійнявся вихор. Коли туман розсіявся нашим очам відкрився неповторний пейзаж Юніану.  Зараз я вам про нього і про себе трішки розповім.

У глибинах космосу в галактиці Ельпіда, де світило одразу три зорі-сонця існує одна дивовижна планета - Юніан, і до того ж - це мій дім. Я жила тут скільки себе знаю (окрім останніх років сорока, але про це пізніше), а це не мало не багато 243 роки. Я завжди хотіла хоча б колись кудись полетіти. Батько забороняв мені мені покидати планету, кажучи що ще не доросла до цього. Та на щастя у мене є хороший старший брат - Рейвен. Він високий, мужній, красивий, розумний та зовсім дорослий ангел з  білими пасмами волосся, білосніжними крилами та темно-синіми очима. Якось батько доручив Рейвену бути присутнім на зустрічі, що мала відбутись на планеті Катафіджио, і він взяв мене з собою. Вперше в житті я нарешті побувала за межами Юніану. Це було неймовірно! Рослини яких я не бачила, милі тваринки й озера. І все ж з Юніаном не зрівняється ні одна з планет. Він має багату флору, різномантітність якої милує око: вдень рослини буяють усіма барвами та відтінками веселки, та не лише квіти, а й листки та стебла. Це дивовижно, правда ж? А ще з поконвіків тут не існує темряви як такої, адже уночі рослини виділяють чисту енергію у вигляді синього, білого, жовтого, зеленого та червоного сяйва. Це свого роду магія. Як можна здогадатись, тварини тут також не зовсім звичайні. На зустрічі я показала хороші дипломатичні здібності і обізнаність у справах королівства і відтоді батько частіше довіряв мені проводити зустрічі разом з братом. Ну а потім сталось дещо, і я втекла, замітаючи сліди та обірвавши усі зв'язки і опинилась на Землі, де уже вдруге "переродилась" у моїй теперішній сім'ї.