Уривок 34. Війна - нескінченна

Запис №43. Особистий щоденник капрала Ліама Вайса.

Класифікація: НАДЗВИЧАЙНО СЕКРЕТНО
Рівень допуску «Чорний рівень 7»
НЕ ДЛЯ РОЗГОЛОШЕННЯ!

---

Я вже не знаю, скільки ми тут. Який сьогодні рік? Яка дата? Це питання тепер не має сенсу. Ми давно втратили лінійність часу. Кожен новий наказ - це стрибок. Стрибок у вчора, у позавчора, у десять, сто, п'ятсот років тому. Ми більше не воюємо за території. Ми воюємо за минуле. За ланцюг причин і наслідків.

Їхні квантові стратегії безжальні. Ординці зі сходу запускають своїм "Хронографом" армії в коридори часу. Спершу ми знищили їхній передовий загін ще до його народження. Ми думали, що це кінець. Але виявилося - це лише початок. Їхні комп’ютери передбачили нашу спробу - і підготували відповідь у глибокому минулому. Тоді вони стерли наших перших науковців, які створили "Хроновіратори". А наші алгоритми вирахували це й відповіли контрманевром ще далі вглиб...

Час став полем бою. Ми воюємо не за кілометри фронту - ми воюємо за ймовірність того, що наш світ колись узагалі існував. Сотні разів усе було стерто, переписано, перезапущено. Інколи ми прокидались у світах, яких не пам’ятали: де сонце мало інший відтінок, де наші прапори були незнайомими, де наші командири не народжувались, а замість них були інші. Де ми самі були іншими.

Я бачив, як моя країна зникала, і виникала знову - лише тому, що кілька десятків солдат вчасно висадились в минулому й підірвали підземну лабораторію ворога. Я бачив, як ворог приводив до життя фантомні легіони - армії людей, які ще не народилися, яких ніколи не було, але вони з'явились в потоках часу, підкоряючись новій переписаній історії.

Вночі ми чуємо їхні голоси в ефірі. Шепіт з майбутнього, яке вони щойно створили. Ми слухаємо їхню радіохроніку подій, які ще не відбулися.

Вчора був момент, коли ми були впевнені, що програли остаточно. Ворог змінив критичний вузол подій 2014-го року - коли наш перший генератор часу був лише концептом. Все мало обвалитися. І тоді наш комп’ютер здійснив те, що ми називаємо “Хід Останнього Шансу”.

Він відправив двох людей у сиву давнину - до самих витоків. Вони дістались найдавнішої з бібліотек людства, і змінили не подію, а саму людську ментальність. Зробили дрібну зміну в самих основах людської допитливості і моралі. Змінили ключові заповіді. Моральні цінності та критерії.

І раптом ми відчули хвилю. Як сильний вітер, а потім - темрява.
Ми всі прокинулися у світі, де вони програли ще до того, як почали.

І зараз, стоячи серед попелу, в траншеї на колишній (чи майбутній?) лінії фронту, я вдячно дивлюсь у небо. Воно знову чисте. Не виють сирени. Сонце знову лагідне. Світ знову належить нам.
Але ми всі знаємо: гра ще не закінчена. Вони спробують знову.

Темпоральна війна - нескінченна.