Уривок 28. Мандель-зсув

Фрагмент зі стенограми внутрішнього звіту корпорації “QDelta” (уривок)

---

...він сказав, що пам’ятає світ інакше. Що дитяча книга, яку він читав у дитинстві, мала інше ім’я автора. Що логотип на його улюблених кросівках був іншим. Що смерть його сестри відбулася в листопаді, хоча всі офіційні записи - про серпень. Спершу ми вважали його параноїком.
А тоді ми запустили симуляцію...

Зовні це виглядає як звичайна квантова обчислювальна платформа. Надпровідникові кубіти, охолоджені до майже абсолютного нуля. Безшумна, стерильна, надсучасна. Але всередині - не алгоритми. Усередині - шлях.

Квантовий комп’ютер “ΔQ-13” не просто моделює реальність - він змінює її. І, можливо, не вперше. Може, він уже це робив. Може, це вже навіть не перша версія нас.

Коли машина працює, відчувається щось дивне. Гул, якого немає. Смак металу на язиці. Дзвін у вухах. Тремтіння за очима. А головне - щось змінюється у світі. Невловимо. Ледь помітно. Наче картина на стіні трохи нахилилася. Наче двері, що завжди відкривались праворуч - раптом відкриваються вліво. Наче людина, яку ти знав усе життя, раптом носить окуляри. А ти впевнений - вона їх ніколи не носила.

Ми назвали це Мандель-зсувом. На честь ефекту, який колись здавався просто курйозом масової пам’яті. Тепер ми знаємо: це не помилки, і не хибні спогади. Це тріщини. Це розриви в тканині реальності.

І щоразу, коли ми запускаємо систему - хтось зникає. А хтось з'являється. Іноді з чужими спогадами. Іноді - зовсім без минулого.

Час не лінійний. Минуле - не фіксоване. Все змінне, все піддається обчисленню і симуляції. І саме тому ми більше не впевнені, чи це ми збудували машину… чи це вона створила нас.