Уривок 24. Ми просто з іншого боку

Фрагмент з бортового журналу корабля “Нерей” - знайдений серед його уламків.
Дата невідома. Автор невстановлений.

---

Ми знайшли його о третій ночі. Відповіді на радіозапити не надходили, хоч його сигнал - слабкий, з перешкодами, - продовжував передавати одне й те ж: координати. І… щось на фоні. Немовби дихання. Або шелест.

Корабель дрейфував у відкритому океані. Великий, іржавий, з обдертим бортом. Назви не видно - її наче навмисно стерли. Але на палубі, серед іржі й солі, хтось надряпав неначе нігтями слова - не розібрати всі, лиш окремі фрагменти: “він не повернувся”, “дзеркала під водою”, “нас не бачать, але чують”.

Ми піднялися на борт.

На кораблі не було жодної душі.

І водночас - він був повний… присутності. Як кімната, з якої щойно вийшов хтось, хто ще не закрив за собою двері. Все залишене так, наче люди щойно встали й пішли: чашки з недопитою кавою, ввімкнене світло, вологий рушник на поруччі. У каюті капітана ще ворушився димок від сигари. Але повітря… повітря було неправильне. Важке, як перед грозою, і солодкувато-гниле.

Першим пропав Халід. Він вийшов на нижню палубу - і просто зник. Без звуку. Без сигналу. Ми шукали його дві години. Але знайшли лиш його годинник. І… мокрі відбитки. Не його. Довгі, кістляві пальці. Дев’ять. Не п’ять. Не людські.

Звуки почались на третю ніч. Тихе шкряботіння за стінкою каюти. Потім - стукіт. Потім… голос. Мій власний голос. Зі сторони вентиляційного ходу. Повторював за мною думки, що з’являлися в моїй голові. А потім почав говорити те, що я ще не встиг подумати.

Ліхтарі блимають. В темряві між спалахами щось є. Не люди. Вони рухаються повільно, як під водою. Не дивляться в очі. Але знають, що ми тут. Чекають.

Ми знайшли ще один корабель. Маленький, пасажирський. MV Joyita. Дрейфував неподалік. Теж порожній. Все так само. Ті самі звуки. Ті самі тіні.

Ці кораблі - не покинуті. Вони поглинуті. Стали містками між світами. Тонкими лініями, де стирається грань між нами і… ними.

Я пишу це, бо знаю - скоро й мене тут не буде. Мене вже кличе мій голос. А ще - я змінююся…

Якщо ти це читаєш - не піднімайся на борт цього корабля. Уникай інших покинутих кораблів.

Бо ми нікуди не зникли. Ми всередині.

Ми просто з іншого боку. Ми чекаємо…