Уривок 19. Дзеркальна кімната

Уривок зі щоденника спостережень за об'єктом №7 - “Дзеркальна кімната”.

---

“Я завжди відчував, що у дзеркалах є щось дивне. Навіть у дитинстві я не міг довго дивитися на своє відображення. Було відчуття, що з того боку - не я. А хтось... ні, щось інше. Щось, що вміло маскується під мене.”

Дзеркала. Ми звикли до них. Вони оточують нас у кожній оселі, у кожному ліфті, у кожному коридорі, в них, здавалося б, немає нічого страшного. Але це пастки. Вікна. Або, радше, двері. Іноді - відкриті.

Є давні вірування, пов’язані з дзеркалами. Їх уникали старі шамани, вкривали тканиною вночі. У деяких культурах було заборонено тримати тіло в кімнаті з відкритим дзеркалом - аби душа не потрапила “не туди”.

Ми проводили експерименти. Кімната, повністю вкрита дзеркалами, - Об'єкт №7. Всередині - доброволець. Відеоспостереження показало, що через кілька годин він почав злегка посміхатися, потім нахилив голову, ніби слухаючи щось. Раптово повернувся обличчям до одного з дзеркал і почав говорити з ним. Пізніше він сказав, що почув, як “інший він” шепоче - з того боку.

“Він обіцяв мені світ без болю. Без смерті. Але щось у його голосі було... порожнє. Як ехо з могили.”

Ми забрали його звідти ще через годину. Але деякі співробітники присягаються, що бачили, як він... ніби миготів. Як статичне зображення. Його тінь поводилася дивно - ніби запізнювалася на кілька секунд.

Через два дні його не стало. Він зник прямо з кімнати. Лише дзеркала - і в кожному з них... не порожнеча. В кожному з них - він. Посміхається... І не кліпає.

“Вони - не відображення. Вони - ті, хто чекає. Вони бачать нас краще, ніж ми самі. Вони знають наші страхи. І коли ти вдивляєшся в себе досить довго - вони розуміють, ким треба стати, чиє місце зайняти...”

Не дивися в дзеркало довше, ніж потрібно. Не вночі. Не на самоті. І ніколи не відповідай, якщо воно першим з тобою заговорить.

Бо іноді... це не ти дивишся в дзеркало.

А воно - в тебе...