Уривок 18. Ти - не ти

Уривок з забороненого звіту АРК-Δ7, знайденого у залишках наукової станції „Контакт-Екс 1825“.

---

…спочатку це були лише сни. Повторювані сцени зі зруйнованих міст, чорного снігу, імен, яких я не знав, але які кликали мене, благаючи про допомогу. Потім з’явилися спогади - чужі, криваві, повні втрат і битв, яких я не пам’ятав, але відчував буквально своїми кістками.

Я розмовляв словами мови, якої ніколи не вчив. Я впізнавав обличчя людей, яких не зустрічав. Одного ранку я знайшов у кишені ключ - до квартири, якої ніколи не мав.

Усе почалося з експерименту на дванадцятій фазі. Вони сказали, що це лише гіпотетична зона міжвимірного перетину. Але коли активували зонд, сталося щось інше: межі зникли.

Реальності почали зливатися. Безліч реальностей. Безліч світів. Як чорнило, розлите у воду, вони проникали одна в одну, створюючи зміїне сплетіння варіантів.

Ми бачили… двійників. Деякі були мовчазні. Деякі - злі. Один з них був точнісінько як я, але з порожніми очима. Він стояв за склом лабораторії і просто спостерігав.

Люди зникали. Інші з'являлись. Були ті, хто пам’ятав дитинство зовсім інакше, ніж воно було. Інші раптом згадували власну смерть.

Усе стало тендітним, як скло, що тріщить під тиском.

А тоді - катастрофа.

У місті зникло світло. Електроніка збожеволіла. Дерева виростали за хвилини, а будівлі змінювали форму. Люди зливалися зі своїми віддзеркаленнями. Пам’ять перестала бути особистою - вона стала спільною, мережевою.

Я бачив себе в іншому світі - в уніформі, з медаллю на грудях, дивлячись у небо, вкрите чорними дірами.

Я чув голос, який повторював одне й те саме:

„Все вже сталося. Ти - не ти. І ніколи ним не був.“

Наша реальність більше не стабільна.
Вона - нагадування про те, що ми не єдині живі істоти в цій точці простору. І що кожен наш вибір - вузол у павутинні, який був кимось зав’язаний ще до нашого народження...