Уривок 5. Темрява ходить серед нас

Літописна згадка з Соловецького монастиря, літо Господнє 1817-те
Запис старця Никодима, збережений у пожовклій книзі чернечих щоденників, що зберігалася в схованці за іконою Святої Трійці, й була знайдена вже після закриття обителі у двадцятому столітті.

---

“Місяць серпень минув, а сонце не явило свого обличчя. Вже третій рік земля не відає літа. Трави не сходять, риба зникає з вод Печорських, птиця не співає в лісах. Сніг лежить і в липні, й серце людське тужить від того холоду, що проник не в тіло, а в саму душу.

---

У третю ніч після Преображення отець Анатолій розбудив мене зі словами, що на небі з’явився знак. Ми вийшли на східну галерею, і я також його уздрів. Між зірок, які мерехтіли туго й хворобливо, виникла темна пляма, наче провалля в самому небі. Вона не сяяла, не рухалась - і водночас здавалася живою, неначе дихала. Отець Анатолій хрестився і шепотів псалом: “Спаси мя, Господи, яко оскуде преподобний”.

---

Вранці брат Серапіон сказав, що вночі чув голоси з льоху, хоча ніхто туди не сходив. Наче хтось молився, але словами, яких не знає жоден наш молитвослов. Вислали туди отця Іона з кадилом - він не повернувся до вечірньої. Його знайшли, сидячого в кутку на камені, очі його були відкриті, але він нікого не впізнавав, був блідий, щось шепотів нерозбірливе, а потім почав кричати наче дикий звір.

---

Писати про це не личить, але серцю моєму не дає спокою думка: чи не є час цей передвістям Страшного Суду? Чи не відкрив Господь браму Темряви, щоб явити людям, що відвернулися від світла, свою кару?

---

Якщо хтось знайде ці рядки, молю: не втрачайте віри. Світло Господнє сильніше за морок. Але пам’ятайте: темрява - це не лише ніч над землею. Вона ходить поміж нас, мов звір, чекаючи, коли охолоне людське серце...”